Хліб-сіль

Хліб-сіль на рушнику

Зустріч Джо Байдена у Києві. 2009 рік.

Хліб-сіль — коровай хліба й сіль, які за українським звичаєм підносять на знак великої поваги до того, кого зустрічають, під час урочистих церемоній. У кожній українській селянській хаті хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: Просимо до нашого хліба-солі, а після застілля гості дякували за хліб-сіль.

Походження

Хлібом і сіллю^[1] мати благословляла молодих до вінця і ним зустрічала. У перший день сівби господар клав хліб із сіллю на межі, щоб був добрий урожай. Розділити з кимось хліб-сіль — означало подружитися, побрататися. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей — цей звичай, що має глибоке коріння та дійшов до нашого часу. Хліб-сіль і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишиваному рушнику були ознакою гостинності українського народу^[2]. Кожному, хто приходив з добрими помислами, підносили цю святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб та з'їсти шматок з сіллю — символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто її виявив.

Сіль

Урочистості у Чернівцях

Про сіль складено не одну приказку^[3]. Якщо хазяйка пересолить їжу — борщ чи що, то кажуть, вона в когось дуже закохана. Якщо сіль розсипеш, то з кимось посваришся. Щодо останньої, кажуть, що вона виникла, коли сіль була дуже дорога. Тому розсипати продукт за який високо заплачено, однозначно означало конфлікт. Крім обрядових церемоній з обов'язковим приготуванням їжі, як то родини, весілля, поховання, сіль використовувалася й при будівництві житла. Посередині майбутньої хати на столику або стільці, застеленому рушником, клали хрест (який потім, при зведенні хати, переносили на покутній стовп), хліб, сіль і залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для більшої імовірності воду ставили біля кожного кілка чи камінця. Наступного ранку до схід сонця перевіряли, в якому стані були хліб, зерна, сіль та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кількість води навіть побільшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд інколи повторювали дві-три ночі підряд.

Хліб

Хліб — найвиразніший, найпопулярніший, найбільш значущий продукт харчування наших предків. Хліб — усьому голова, Хліб та вода — козацька їда, Без хліба суха бесіда — таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. З ним улітку їли на полуденок (підвечірок) свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні. Пекли хліб у добре розпаленій печі на поду (черені), підкладаючи під хлібини сушене капустяне листя, і робили це раз на тиждень, розраховуючи, щоб хліба вистачило до нової випічки. Хліб здавна є символом добробуту та гостинності. Протягом віків в українського народу ставлення до нього було як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося недоїсти шматок, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці й людини є найкращими моральними засадами нашого народу, їх передавали з покоління в покоління.

Примітки

1. Хліб-сіль // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 3 листопада 2013.
3. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 3 листопада 2013. [Архівовано 2013-11-04 у Wayback Machine.]

Посилання

• Гостинність // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.