Тотемні стовпи (боввани) в Стенлі Парк у Ванкувері, Канада. Слід зауважити, що тотемні стовпи не були предметом ритуального поклоніння, вони радше слугували гербами роду чи племені, а стилізовані зображення на них переповідали важливі історії для племені.
Тоте́м — істота або предмет, який вважався засновником племені. Як правило, був представлений у вигляді ідола (божества) або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі.
Взагалі тотемізм — одна з найдавніших форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.
Тотеми українців
Низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. Серед них — О. Знойко, В. Давидюк, Г. Лозко, М.-Л. А. Чепа. При цьому, коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах і Галичини, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі[1][2][3].
У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічної народної вистави водіння кози на свято Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка[4]. Етнографами записано на Чернігівщині пісню при щедровечірньому водінні кози, де згадується також і вовк[5].
Поширення кози-тотема як символу врожаю серед інших античних народів Європи можна пояснити давністю існування цього культу з часів арійської спільності народів (за 1000 років до нашої ери). Це питання тісно пов'язане з питанням етногенезу українського народу і загалом слов'ян, а також походженням індоєвропейської цивілізації (Г. Лозко, О. Знойко). Якщо коза була тотемом пастуших племен арійської доби, то не може бути й мови про запозичення слов'янами цього культу від греків чи римлян.
Тотем росіян та фіно-угрів
Тотемною твариною росіян є ведмідь бурий.[6][1]. У Росії мати зустрічає молодих після вінчання у вивернутій хутром назовні ведмежій шкурі, тоді як в Україні — у овечому кожусі, що є символом кози (Г. Лозко).
Бурий ведмідь є тотемною твариною багатьох фіно-угорських народів. У Фінляндії бурий ведмідь вважається національним символом країни. Тотем угорців спричинив те, що сусідній з ними народ сербів називав їх і ведмедя майже однаково: сербською мовою ведмідь — це «мечак», а угорець — це «мачар»[7].
Обряд «водіння ведмедя», такий популярний у Великому князівстві Московському[8], є не просто розвагою, а водінням тотема заради магічного прикликання добробуту. За часів середньовіччя у Західній Європі «водінням ведмедя» славились угорці. «Мачвою» називалось удільне князівство-банат королівства Угорщини в XIII столітті[9].
Тотемом білорусів, найімовірніше, є коза[1], деякі дослідники відносять до білоруських тотемів також лелеку і вужа, у болгар і сербів — вовка (відбилося навіть в людських іменах)[10].
Тотемною твариною поляків також є коза: на свято Нового року вони, як і українці, водять козу. І обряд останнього снопа в них також називається «зривати козу».
Народи Сибіру шанували Лосиху-Матір, здійснюючи ритуали на її честь, у всьому схожі на обряди шанування ведмедиці народів Центральної Росії під час «ведмежих свят». Лосині та оленячі роги прикрашали житла народів Крайньої Півночі й шанувалися як родинні обереги.
У деякої частини німців зберігся звичай на Різдво рядитися в оленячі шкури, проти чого суворо виступала Римо-католицька Церква. Іншим тотемом німців є кабан: саме він символізував у них врожай хліба, подібно як в українців та інших слов'ян цим символом є коза. У Тюрингії, коли вітер колише хлібне поле, говорять: «Це хлібами проноситься вепр». Поблизу Аугсбурга жнець, який жав останній сніп, називався «власником свині»[1]. Наявність двох тотемних тварин пояснюється етногенезом німецького народу, який утворився з суміші кельтських та германо-скандинавських народів.
Тотемом більшості кельтських народів був олень: у їхній міфології він є посланцем з потойбічного світу, з яким найчастіше зустрічалися мисливці. У багатьох міфах є згадки про священну Білу Олениху або Білого Оленя. Кельтський бог Кернунн — бог усіх живих істот — уявлявся в образі чоловіка з оленячими рогами на голові. Його вважали покровителем королів. Також міфічний дух з рогами на голові Херн-мисливець супроводжував померлих на той світ.
Тотемом ірландців (група кельтських народів) був бик: коли помирав король, збиралися королівські друїди й приносили в жертву бика. Потім з'їдали м'ясо цієї жертовної тварини й лягали спати на її шкурі. Сни, які друїди-жерці бачили в цю ніч, мали повідомити їм ім'я нового короля.
Тотемом скандинавських народів був чорний кабан (вепр): він був символом врожаю, його приносили в жертву аж трьом богам — Одіну, Фрейру та Фрейі. Священного кабана з'їдали, але вірили, що вранці він воскресав. Зображення кабана часто зустрічалось на зброї та щитах — вважалося, що він захищає воїнів у битвах. Уявляли тотемного кабана із золотою гривою, що світиться в темряві, він ніби-то міг обігнати найпрудкішого коня. Головною стравою на святі в потойбічному світі Валгаллі був також кабан[11].
↑Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. — Луцьк: Волинська книга, 2007. — 324 с. ISBN 978-966-361-217-1
↑Чепа М.-Л. А. Вовк — звір із вір і казок українських / Проблеми загальної та педагогічної психології, т. VII, в. 4. К., 2005. — С. 309—315. ISBN 966-7569-90-X.
↑Брайшер С. М. Мифология. (Мини-энциклопедия) /Пер. с англ. Л. Калашниковой. — М.: ООО "Издательство «Олимп»: ООО «Издательство АСТ», 2002. — 190с. ISBN 5-17-009663-1
Кислюк К. В. Релігієзнавство: [підручник для студентів вузів] / К. В. Кислюк, О. М. Кучер. — [5-е вид., виправ. і доп.]. — К. : Народ. укр. академія, 2007. — С. 425—464.
Лубський В. І. Релігієзнавство: [підручник] / В. І. Лубський, В. І. Теремко, М. В. Лубська. — К. : Академвидав, 2002. — С. 367—381.
Черній А. М. Релігієзнавство: [посібник] / А. М. Черній. — К. : Академвидав, 2003. — С. 212—235.
Релігієзнавство: [навчально-методичний посібник] / автор-укладач: В. В. Білецький. — Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, 2012. — 22 0 с.
Докаш В. І. Загальне релігієзнавство: [навч. посібник] / В. І. Докаш, В. Ю. Лешан. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2005.
_-_2.JPG)
