Толстая Ганна Іванівна

Толстая Ганна Іванівна
Портрет работи Елізабет Віже-Лебрьон, 1790-ті роки
Ім'я при народженні	Барятинська
Народилася	5 (16) грудня 1772 Санкт-Петербург, Російська імперія
Померла	12 (24) квітня 1825 (52 роки) Париж
Країна	Російська імперія
Рід	Толсті^d і Барятинський^[d]
Батько	Ivan Baryatinsky^d
Мати	Катерина Голштейн-Бекська
Брати, сестри	Барятинський Іван Іванович
У шлюбі з	Nikolay Tolstoy^d
Діти	Aleksandr Tolstoy^d і Yekaterina Tolstaya^d
Нагороди	Орден Святої Катерини 2 ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

|нагороди і премії= |ширина=

Графиня Ганна Іванівна Толстая (до шлюбу княжна Барятинська; нар. 5 грудня 1772 — пом. 12 квітня 1825) — сестра дійсного камергера князя Івана Барятинського, дружина гофмаршала Миколи Толстого; близька приятелька імператриці Єлизавети Олексіївни та мемуаристики графині Варвари Головіної.

Життєпис

Дочка князя Івана Сергійовича Барятинського (1738—1811), посла в Парижі, і принцеси Катерини Петрівни (1750—1811) з Ольденбурзької династії. За відомостями великого князя Миколи Михайловича, роком народження є 1774 рік. В інших джерелах вказується, що вона народилася 1772 року. Підтвердження цьому можна знайти в листуванні князя А. Б. Куракіна, один з кореспондентів повідомляв йому 8 грудня 1772 року з Петербурга, що «новонароджена дочка князя Івана Барятинського названа ім'ям Анна»^[1].

Виховувалася разом з єдиним братом Іваном у матері в Петербурзі, що жила окремо від чоловіка. Княгиня Барятинська займала високе положення у дворянському суспільстві, потрапити до її будинку вважалося великою честю, до того ж багатство дозволяло їй жити широко і пишно. Поет Іван Долгоруков був частим гостем княгині Барятинської, він брав участь в її домашніх спектаклях і доглядав за її дочкою Ганною. Пізніше у своєму нарисі про княгиню Барятинську він писав^[2]:

Дочка її була мила і скромна дівчина; виходячи з різних припущень, можна було думати, що принцеса не противились б моєму з нею з'єднанню, але я не смів ніколи про те й подумати, з надзвичайного стану наших фортун. Вона була багата, я бідний. Такі союзи ніколи не починаються з успіхом, і все моє знайомство в цьому будинку почалося і закінчилося театром.

У 1787 році Ганна Іванівна стала дружиною графа Миколи Олександровича Толстого (1765—1816). У 1789 році вони виїхали за кордон. За кілька років чета Толстих відвідали німецькі землі, Італію, Швейцарію, Францію. Ганна Іванівна залишила про цю подорож досить докладні записки, написані французькою мовою. У них вона зафіксувала як побутові подробиці, так і описи пам'яток та особисті враження^[3].

З призначенням у травні 1793 року графа Толстого камергером при великому князі Олександру Павловичу, Ганна Іванівна була представлена до двору. Красива і симпатична, але за свідченням своєї родички графині Варвари Головіної, при цьому сором'язлива і мовчазна^[4]. Так, графиня Толстая швидко стала членом самого інтимного гуртка при великокнязівському дворі. З цього часу почалася тісна дружба її з юною великою княгинею Єлизаветою Олексіївною, яка називала її лагідно «la longue» (довга), бо Ганна Іванівна була дуже високого зросту.

Особисте життя

Микола Олександрович Толстой

Британський посланник в Російській імперії Чарльз Вітворт, коханий Анни Іванівни Толстої.
Портрет пензля Йоганна Баптиста Лампі-старшого, після 1789 року.

Сімейне життя графині Ганни Іванівни не була щасливим. Після сильного горя, пов'язаного зі смертю в 1798 році її молодшої дочки Євдокії, між нею та чоловіком виникла суперечка. В кінці 1799 року британський посол в Російській імперії Чарльз Вітворт, який разом зі своєю коханкою Ольгою Олександрівною Жеребцовою брав участь у змові проти імператора Павла I спробував наблизитися з оточенням великого князя Олександра Павловича^[5], якого змовники планували звести на престол замість батька. Знаючи про близькість Толстих до великокнязівського двору дипломат, за згодою своєї коханки (англ. se concertant pour cet objet з фр. — «за згодою заради цієї мети»), зав'язав бурхливий роман з Ганною Іванівною^[6]. Графиня щиро закохалася в англійського посланника, що не залишилося непоміченим її чоловіком і призвело до нових сварок між подружжям. Між тим, в результаті погіршення відносин з Великою Британією у травні 1800 року лорд Вітворт^{[К 1]}, був висланий з Російської імперії разом з усіма членами своєї місії^[8].

Ревнощі чоловіка, при запальному і неприборканому характері, важкі домашні сцени змусили Ганну Іванівну зважитися на від'їзд. Вона пішла за коханим за кордон майже відразу після його вислання з Російської імперії. Для цього їй довелося вдатися до послуг царського камердинера Івана Павловича Кутайсова який, маючи великий вплив на государя, торгував ним через свою коханку — французьку співачку мадам Шевальє. Ті, хто бажали отримати чини, посади, привілеї або почесті платили їй, вона передавала гроші і побажання прохача камердинеру, а той, вибравши слушний момент, озвучував їх імператору. За посередництва мадам Шевальє графині Толстой з ледве вдалося виклопотати собі дозвіл імператора на від'їзд в Берлін до матері^[9].

Там у квітні 1801 року їй стало відомо, що лорд Вітворт вступив у Лондоні в шлюб з леді Арабеллою Діаною Коуп (1767—1825). Як з'ясувалося, британський посланник був давно знайомий з цією привабливою 34-річною жінкою — дружиною, а потім вдовою свого товариша і покровителя Джона Секвілла, 3-го герцога Дорсета, який залишив їй значний статок та річний дохід 13 000 фунтів стерлінгів^[6]. Ймовірно, ще в Російській імперії, незважаючи на зв'язок з Жеребцовою, Вітворт виношував плани одруження на вдовуючій герцогині, для чого і виклопотав собі через Павла I баронський титул^[7]. Слід зауважити, що суперниця Толстой — Ольга Жеребцова також перебувала в Берліні коли стало відомо про весілля Вітворта. Це одруження, за власними словами графині «відкрила їй очі на ту безодню, до якої вона була готова кинутися», і незабаром Толстая повернулася на батьківщину до чоловіка^[10].

Після повернення до Російської імперії вона була присутня на коронації імператора Олександра I в Москві. 22 липня 1804 року була пожалувана в кавалерственні дами ордену святої Катерини (малого хреста). Але незабаром знову виїхала за кордон вже з дітьми. Багато подорожувала по Європі, жила у Франції, роки 1806 і 1807 провела у Відні. Однак Ганна Іванівна не поривала відносин з Росією і своїх відносин з імператрицею, залишаючись її близьким другом. Листи до неї імператриці були опубліковані в 1909 році великим князем Миколою Михайловичем.

У 1807 році родина Толстих повернулося до Російської імперії. У жовтні графиня Ганна Іванівна з дочкою були представлені в Гатчині імператриці Марії Федорівні. Подання це пояснювалося тривалим їх відсутністю в Петербурзі. Дружба графині Толстой з французької емігранткою, принцесою де Тарант, і спілкування із навколишнім її в Петербурзі католицьким світом зробили свою справу. Вона одна з перших перейшла в католицтво в числі багатьох жінок вищого петербурзького кола. Зміна релігії, слабке здоров'я, змушували графиню Толстую перебувати за кордоном. Вона оселилася у Флоренції на власній віллі. Граф Федір Головкін писав у листопаді 1816 року з Італії^[11]

Коли я хочу відпочити ... я прямую до Толстих. Вони влаштувалися на околиці Флоренції, під самими гарматами цитаделі, в глибині розкішного саду, звідки, видно всі околиці. Графиня живе там зі своїм сином. У них можна знайти простий і смачний стіл, розумну бесіду, і я можу там обідати щодня. Графиня все ще дуже гарна собою, а її син, у віці тринадцяти років, гарний, як картинка ... Княгиня Гагаріна близька подруга моєї племінниці Толстой, їх пов'язує католицизм. Вони знаходяться на чолі світських дам, що відпали від православної церкви, і їх необережний запал був причиною вигнання єзуїтів з Російської імперії. Тут, де вони вільно поклоняються Римському Богу, вони дотримуються надзвичайної стриманості, а в Петербурзі вони мріяли про мучеництво, як італійки мріють про коханця.

У грудні 1816 року в Карлсбаді помер чоловік графині Толстої. Сама вона через власний стан здоров'я приїхати до нього не змогла. Ставши удовою, графиня Толстая продовжувала жити за кордоном. Страждаючи від такої ж хвороби (раку), що і її подруга графиня Варвара Головіна, Толстая шукала порятунку між півднем Франції і Парижем.

Померла Ганна Толстая в Парижі 12/24 квітня 1825 року і була похована на кладовищі «Le Calvaire du Mont-Valerien».

Діти

В шлюбі мала двох синів і двох доньок:

• Катерина Миколаївна (15.08.1789—11.02.1870), виховувалася поблизу двору, користувалась постійною увагою та прихильністю імператриці, перебувала в почеті графині Варвари Головіної та її дочок. Її ім'я часто зустрічається в листуванні імператриці Єлизавети Олексіївни і в записках графині Головіної і її дочки, графині Фредро. Була одружена з генерал-лейтенантом князем Костянтином Ксаверійовичем Любомирським (1786—1870), у шлюбі мала сина і шість дочок.
• Євдокія Миколаївна (1792-01.01.1798)^[12], померла від віспи, похована в Олександро-Невській лаврі.
• Олександр Миколайович (21.09.1795—25.06.1866), був одружений з княгинею Анною Михайлівною Щербатовою, до шлюбу Хілковою (179?-1868); помер у Ніцці.
• Еммануїл Миколайович (20.03.1803^[13]-1825), хрещений 24 квітня 1803 року в Сімеонівській церкві на Моховій, хрещеник імператриці Єлизавети Олексіївни і свого брата Олександра; похований на Волковому лютеранському кладовищі в Петербурзі.

• 
  З чоловіком і сином Олександром
• 
  З дочкою та сином Еммануїлом
• 
  Дочка Катерина
  і син Еммануїл
• 
  Еммануїл Товстої

Генеалогія

Примітки

Коментарі

1. У квітні 1800 року Чарльз Вітворт отримав звання пера і титул барона, завдяки клопотанню російського імператора^[7]

Джерела

1. Архив князя Ф. А. Куракина. Т.7. — Саратов, 1894. — С. 109.
2. Долгоруков И. М. Капище моего сердца, или Словарь всех тех лиц, с какими я был в разных отношениях в течение моей жизни. — М., 1997.
3. Її записки були опубліковані і зберігаються у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (РДБ).
4. История жизни благородной женщины. — Москва: Новое литературное обозрение, 1996. — С. 125.
5. Эйдельман, 1986, с. 184—186, 193—195.
6. Алданов, 1991, Глава II.
7. Зубов, 2007, с. 53.
8. Зубов, 2007, с. 60.
9. Николай Михайлович, 1908, с. 262—263.
10. Русские портреты XVIII и XIX столетий, 1908, № 18.
11. Ф. Г. Головкин. Двор и царствование Павла I. Портреты, воспоминания. — М., 2003. — С. 289.
12. ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.124—3. с. 521. МК Симеоновской церкви.
13. ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д.134. с. 126.

Література

• Эйдельман, Н. Я. Грань веков: Политическая борьба в России: Конец XVIII — начало XIX столетия / Рецензент: доктор исторических наук Я. Я. Покровский. — М. : Мысль, 1986. — 368 с. — ББК 63.3(2)47-9(С)164.
• Алданов, М. А. Ольга Жеребцова // Избранные сочинения в двух томах. — М. : Известия, 1991. — Т. 2. — 367 с.
• Зубов, В. П. Павел I / пер. с нем. В. А. Семенова. — СПб. : Алетейя, 2007. — 264 с., 16 с. ил. — ISBN 978-5-903354-57-3.
• Николай Михайлович. Императрица Елисавета Алексеевна, супруга императора Александра I: [рус. дореф.]: в 3 т.. — СПб., 1908. — Т. 1.
• Русские портреты XVIII и XIX столетий: Текст парал. рус., фр. : [рус. дореф.] = Portraits russes des XVIIIe et XIXe siecles: в 5 т. / Издание великого князя Николая Михайловича. — СПб. : Экспедиция заготовления гос. бумаг, 1905. — Т. 1, вып. 3. — Л. 51—121 ; 1908. — Т. 4, вып. 1. — Л. 1—25. — ББК Т3(2)0-8я2.