Теренку́р (від фр.terrain — «місцевість» і нім.Kur — «лікування») — метод санаторно-курортного лікування, що передбачає дозовані фізичні навантаження у вигляді пішохідних прогулянок, сходжень в гористій місцевості за певними, розміченим маршрутами.[1] Теренкур розвиває витривалість, покращує роботу серцево-судинної системи та органів дихання, стимулює обмін речовин, нервову активність. Звичайно проводиться під наглядом лікаря.
Загальновживане трактування терміну теренкур «звузилось» до позначення спеціально прокладеного маршруту, призначеного для лікувального ходіння.
З середини XIX століття лікарі почали освоювати методи лікування, засновані на комбінації впливу кліматичних факторів і руху. Ще в 1845 році лікар Хартвіг (Hartwig) рекомендував для лікування щоденну ходьбу як на морі, так і в «гористих областях». З 1862 року професор Вербер (Werber) називав активний рух найважливішим доповненням до впливу гірського клімату і рекомендував пацієнтам лікувальне ходіння по стежках гірських курортів Німеччини та Швейцарії. В 1885 році німецький лікар Макс Ертель[de], завдяки якому і з'явився термін теренкур, запропонував метод лікування огрядності та серцево-судинних захворювань, заснований на дозованих по відстані, темпу і куту нахилу маршруту піших прогулянках[2]. Метод Ертеля швидко набув поширення в Європі.
В 1901 році в Кисловодську на Кавказі лікарем Н. Н. Облонським, на основі методу Ертеля, був прокладений один з перших маршрутів теренкуру[3]. Природний ландшафт дозволив створити на території Кисловодського парку шість маршрутів, де суворо дозовані відстані, кут нахилу, висота над рівнем моря, і тільки краса природних ландшафтів «quantum satis» — «скільки буде потрібно». Маршрути Кисловодського теренкура розташовуються на висоті понад 800 метрів над рівнем моря і мають протяжність від 1700 до 6000 метрів (загальна протяжність понад 30 км).
