Сімон Марміон, Оплакування, 1468-73 рр., Музей Метрополітен, Нью ЙоркСімон Марміон, Мадонна з немовлям, 1465—1475 рр.., Національна галерея Вікторії, Мельбурн.
Сімон Марміон народився близько 1425 року в Ам'єні, в сім'ї художника і скульптора Жана Марміона. Брат Сімона — Мілль теж був художником; збереглися документи про його роботу в Ам'єні в 1464 році, в Турне в 1466 році, де у нього була майстерня, і в Аббевіля в 1499 році, де він остаточно осів в похилому віці і, ймовірно, помер.
Сімон набував майстерності живопису, швидше за все, у майстерні батька, оскільки така була середньовічна традиція. У документах Ам'єна ім'я Сімона регулярно з'являється з тисяча чотириста сорок дев'ятого по 1454 рік.
Художник помер в Різдво 1489 року. Однак його слава пережила смерть, і в 1503 році поет Жан Лемер де Бельж оспівує його як «принца мініатюри», ставлячи його мистецтво врівень з творчістю Жана Фуке, Рогіра ван дер Вейдена, ван Ейка та інших майстрів. У другій половині XVI століття історик Йоганнес Моланус (1533—1585) називає Сімона Марміона «дуже відомим художником», а італійськийісторик і державний діяч Франческо Гвіччардіні (1483—1540) відгукується про нього як про «чудового живописця і літератора».
У Сімона була майстерня, він навчав молодих художників; припускають, що відома з документів художниця-мініатюрист Марі Марміон — донька Сімона.
Творчість
Стильхудожника визначається як синтез північно-французької живописної школи і фламандско-нідерландського напрямку живопису з його новаторським підходом до композиції і пейзажу. У своїх творах Мармион демонструє володіння технічними прийомами побудови перспективи, однак фігури персонажів непропорційні, а їх пози незграбні.
У 1454 році в розквіті років, і маючи вже хорошу творчу репутацію, художник був запрошений бургундським двором в Лілль для декоративного оформлення знаменитого «Бенкету Фазана», який влаштував герцог Бургундії Філіп III Добрий. Перша згадка про виконання живописних робіт художником відноситься до 1454 році — на замовлення (Ради Старійшин) Ам'єна Сімон написав вівтарну картину із зображеннями Розп'яття, св. Іоанна та інших святих.
Потім ім'я Симона з'являється тільки в 1458 році в місті Валансьєні, де, згідно з документами, він орендував нерухомість. Художник перебрався туди між 1454 і 1458 роками, і жив у цьому місті до своїх останніх днів. Податкові звіти 1458 року свідчать про зростаючий добробут художника. Кількома роками пізніше він зіграв вирішальну роль у заснуванні в Валансьєні Гільдії Святого Луки (тобто гільдії художників; 1462 р.)), а в 1463 році розписав для каплиці цієї організації вівтар.
У 1465 році Сімону Марміону було дано дуже почесне замовлення — портрети Карла Сміливого і його нареченої Ізабелли Бургундської (не збереглися). У 1465 Сімон одружується з Жанною де Карубі, дочкою одного з найбагатших і шанованих городян Валансьєну.
Сімон Марміон свого часу був більш відомий як мініатюрист, ніж як майстер станкового живопису. Про його діяльність — ілюстрування книг збереглося лише одне документальне свідчення: в 1470 році художнику «Simon Marmion, elumineur» була виплачена остаточна сума за розкішний бревіарій, замовлений Філіпом Добрим трьома роками раніше, у 1467 році.
Валансьєн, що став «другою батьківщиною» художника, звеличував його талант. Він був прославленим художником цього міста, а Жан Моліні, хроніст Філіпа Красивого і канонік Нотр Дам в Валансьєні, присвятили багатослівну епітафію, живопис Симона «… радість і втіха імператорам, королям, герцогам і маркізам».
Станковий живопис
Не збереглося жодного станкового твору Марміона, що має його підпис. Вважають художника автора наступних творінь:
1. «Вівтар Святого Бертена». Права і ліва панелі — Державні музеї, Берлін
2. "Меса св. Григорія "- Національний музей Онтаріо, Торонто
3. «Оплакування Христа» — Музей Метрополітен, Нью-Йорк
4. "Св. Ієронім і донатор "- Музей мистецтва, Філадельфія
5. «Мадонна з немовлям» — Національна галерея Вікторії, Мельбурн
6. "Св. Домінік де Гусман "- приватне зібрання, США
7. «Богоматір скорботна» і «Чоловік печалей» — Музей образотворчих мистецтв, Страсбург
Раніше приписувалися Марміон, але потім були визначені як продукція майстерні Марміона або «коло послідовників Марміона»:
1. «Богоматір скорботна» і «Чоловік печалей» — Музей Гронінген, Брюгге
5. «Христос перед Кайяфою» — Музей мистецтва, Філадельфія
6. «Святі Матфей і Марк» — Музей образотворчих мистецтв, Валансьєн
7. «Триптих», ліва стулка якого "Св. Климент і донатор «- Національна галерея, Лондон, центральна панель» Мадонна з немовлям «і права стулка» Св. Єлизавета Угорська і донатріса "- знаходяться в приватних колекціях.
Алтар Святого Бертена
Алтар св. Бертена. 1455—1459 рр. Реконструкція.Алтар св. Бертена. Близько 1459 р., Реконструкція внутрішнього бокуАлтар св. Бертена. Близько 1459 р. Реконструкція зовнішнього боку
[[Файл:Simon Marmion, Saint Bertin Altarpiece, ca 1459, Left wing, side A, Gemäldegalerie, Berlin.jpg|міні|Алтар Св. Бертена. 1459 р. Внутрішній бік лівої стулки. Берлін
Алтар Св. Бертена.
Серед станкових робіт Марміона найбільшим твором є «Вівтар св. Бертена». Художник написав його в ранній період творчості (1459 рік) Композиції, що зображують житіє св. Бертена були написані для головного вівтаря церкви абатства Сен Бертен в містечку Сен Омер на півночі Франції. Роботи були замовлені і оплачені Гійомом Фійастром (помер у 1473 р), який займав цілий ряд високих церковних посад: він був єпископом Вердена, Туля і Турне і абатом Бертена. Крім того, він був канцлером Ордена Золотого Руна і довіреною особою герцога Бургундії Філіпа Доброго.
Сімон Марміон розписав стулки вівтаря, які закривалися в будні дні, і розкривалися у свята, тому вони розписані з двох сторін. У центрі вівтаря перебувала скульптурна композиція з позолоченого срібла, що зображає кілька сюжетів зі Священного писання — Розп'яття, Благовіщення, Зустріч біля золотих воріт, і Невіра Фоми. Згодом, в 1793 році під час Французької Революції, коли монастир Сен Бертен піддався руйнуванню, ці композиції з дорогоцінних металів були втрачені.
У 1824 році розписані стулки були зняті зі свого місця і продані одним арт дилером нідерландському королю Вільгельму II. У 1905 році їх придбав Берлінський музей.
Святі і пророки, зовнішній бік лівої створки. 1459 р. державні музеї, Берлін.
Святі і пророки, зовнішній бік правої стулки. 1459 р. державні музеї, Берлін.
Хор ангелів. Близько 1459 р. Національна галерея, Лондон
Ангели забирають душу св. Бертена в рай. Близько 1459 р. Національна галерея, Лондон.
Мініатюра
Мініатюра Сімона Марміона на сюжет «Пісні про Роланда» з рукопису. Державний Ермітаж, СПб.
Примірник « Великих французьких хронік» з ілюстраціями Марміона (замовник рукопису — настоятель абатства Сен-Бертен Гійом Фійастр в даний час зберігається в Російській національній бібліотеці в місті Санкт-Петербург. У манускрипті 25 великих мініатюр (215 x 258 мм) і 65 малих. Вони супроводжують текст, який є відображенням бургундської точки зору на події і в якому робиться спроба довести справедливість претензій Філіпа Доброго на французький престол.
Література
Campbell, Lorne. National Gallery Catalogues (new series): The Fifteenth Century Netherlandish Paintings. — 1998. — ISBN 1-85709-171-X.
Harthan J. The Book of Hours. — N. Y. : Thomas Y Crowell Company. — С. 146–151. — ISBN 0-690-01654-9.
Illuminating the Renaissance: The Triumph of Flemish Manuscript Painting in Europe / T. Kren & S. McKendrick (eds). — Getty Museum/Royal Academy of Arts. — P. 98—116 & passim. — ISBN 1-903973-28-7.
