Сульпіцій Галл (кратер)

Характеристики кратера

Сульпіций Галл
Координати	19°38′ пн. ш. 11°41′ сх. д.
Діаметр	12 км
Глибина	2,2 км
Довгота ранкового термінатора	349°
Епонім	Гай Сульпіцій Галл
Сульпіций Галл

Кратер Сульпіций Галл (лат. Sulpicius Gallus) — стародавній великий ударний кратер на південно-західному кордоні моря Ясності, видимій стороні Місяця. Кратер названий на честь Гай Сульпіцій Галл (лат. Gaius Sulpicius Gallus)- політичний, військовий діяч, астроном часів Римської республіки прибл. (149 до н. е.), назву затверджено Міжнародним астрономічним союзом в 1935 р. Кратер відноситься до Коперниківського періоду^[1].

Опис кратера

Кратер знаходиться на поверхні моря Ясності. На північному сході від нього розміщений кратер Бессель; на південному сході кратер Менелай, на півдні Гемські гори, на північному заході система борозен, названа по імені кратера, на півночі гряда Букленда й гряда Фон Котта^[2]. Селенографические координаты центра кратера 19.63° пн. ш. 11.68° сх. д. / 19.63; 11.68, Селенографічні координати центру кратера 19,63 ° с. ш. 11,68 ° в. д., діаметр 11,61 км^[3], глибина 2,17 км^[4]. За морфологічними ознаками кратер відноситься до класу BIO (за назвою кратера Біо, який є типовим представником даного класу).

Кратер має сферичну форму з гладким внутрішнім схилом, гострою кромкою вала майже не підданої ерозії і невеликим підняттям в центрі чаші кратера. Вал кратера має піднесення над поверхнею моря близько 450 м^[1] і при низьких кутах висвітлення відкидає зубцювату тінь. Кратер має порівняно високе альбедо, в чаші його виявлено відкладення материкових порід. Обсяг кратера становить 69 куб.км.^[1].

На заході від кратера знаходиться западина у формі нирки, в якій астронавтами Аполлон-17 при обльоті Місяця перед поверненням на Землю виявлений помаранчевий ґрунт (колір ґрунту надають помаранчеві сферичні частинки діаметром близько 0.2 мм із сколподібного вулканічного матеріалу). Дана западина імовірно є джерелом пірокластичних викидів і відкладень в районі на північному заході від кратера. Крім даної западини, помаранчевий ґрунт спостерігався астронавтами Аполлон-17 в численних свіжих кратерах у районі кратера Сульпіцій Галл. Аналогічний помаранчевий ґрунт був виявлений Харрісоном Шміттом і Юджином Сернаном (Аполлон-17) при висадці на Місяць в районі кратера Шорті у долині Таурус-Літтров (див.фото).

Пірокластичні відкладення в даному регіоні містять значну кількість сірки, цинку і свинцю. Породи моря Ясності в районі кратера містять ільменіт (титаністий залізняк)^[5]. Внаслідок такого геологічного різномаїття району кратера було приділено значну увагу в рамках програми Місячного Орбітального зонда, а також він оголошувався районом інтересу для американської космічної програми «Сузір'я».

Сателітні кратери

За угодою ці функції визначені на місячних картах, поміщаючи лист на стороні кратера середині, яка найближче до Сульпіций Галл

Сульпіций Галл[3]	Широта	Долгота	Діаметр
A	22.1° N	8.9° E	4 км
B	18.0° N	13.0° E	7 км
G	19.8° N	6.3° E	6 ки
H	20.6° N	5.7° E	5 км
M	20.4° N	8.7° E	5 км

Примітки

1. Lunar Impact Crater Database (2011) Losiak et al, LPI Lunar Exploration Intern Program (2009). Revised by Ohman, LPI (2011).
2. Кратер Сульпиций Галл на карте LAC42. Архів оригіналу за 28 липня 2017. Процитовано 15 вересня 2014.
3. Довідник Міжнародного Астрономічного Союзу. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 15 вересня 2014.
4. John E. Westfall's Atlas of the Lunar Terminator, Cambridge Univ. Press (2000). Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 15 вересня 2014.
5. Lucchitta, B. K. and H. H. Schmitt (1974) Orange Material in the Sulpicius Gallus Formation at the Southwestern Edge of Mare Serenitatis, Proc. Fifth Lunar Conference, Geochimica et Cosmochimica Acta 1 (Supplement 5): 223–234.

Посилання

• «SMART-1 view of crater Sulpicius Gallus». European Space Agency. 2006-07-12. Retrieved 2006-07-18.(англ.)

J.F. Bell III, B. R. Hawke (1995). «Compositional variability of the Serenitatis/Tranquillitatis region of the Moon from telescopic Multispectral Imaging and Spectroscopy». Icarus 118: 51-68. Bibcode:1995Icar..118…51B. doi:10.1006/icar.1995.1177.(англ.)

• Andersson, L. E.; Whitaker, E. A. (1982). NASA Catalogue of Lunar Nomenclature. NASA RP-1097.(англ.)

Blue, Jennifer (July 25, 2007). «Gazetteer of Planetary Nomenclature». USGS. Retrieved 2007-08-05.(англ.)
Bussey, B.; Spudis, P. (2004). The Clementine Atlas of the Moon. New York: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-81528-4.(англ.)

• Cocks, Elijah E.; Cocks, Josiah C. (1995). Who's Who on the Moon: A Biographical Dictionary of Lunar Nomenclature. Tudor Publishers. ISBN 978-0-936389-27-1.(англ.)
• McDowell, Jonathan (July 15, 2007). «Lunar Nomenclature». Jonathan's Space Report. 2007-10-24.(англ.)

Menzel, D. H.; Minnaert, M.; Levin, B.; Dollfus, A.; Bell, B. (1971). «Report on Lunar Nomenclature by the Working Group of Commission 17 of the IAU». Space Science Reviews 12 (2): 136–186. Bibcode:1971SSRv…12..136M. doi:10.1007/BF00171763. edit

• Moore, Patrick (2001). On the Moon. Sterling Publishing Co. ISBN 978-0-304-35469-6.(англ.)
• Price, Fred W. (1988). The Moon Observer's Handbook. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-33500-3.(англ.)
• Rükl, Antonín (1990). Atlas of the Moon. Kalmbach Books. ISBN 978-0-913135-17-4.(англ.)
• Webb, Rev. T. W. (1962). Celestial Objects for Common Telescopes (6th revision ed.). Dover. ISBN 978-0-486-20917-3.(англ.)
• Whitaker, Ewen A. (1999). Mapping and Naming the Moon. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-62248-6.(англ.)
• Wlasuk, Peter T. (2000). Observing the Moon. Springer. ISBN 978-1-85233-193-1.(англ.)