Птолемей Керавн (дав.-гр.Πτολεμαῖος Κεραυνός; близько 319—279 рр. до н. е.) — басилевс Македонії у 281—279 роках до н. е., син єгипетського правителя Птолемея I Сотера. Прізвисько Керавн («Блискавка») отримав за готовність до несподіваних і сміливих вчинків. Як старший син він повинен був успадкувати від батька владу над Єгиптом, але той передав владу іншому синові — Птолемею II Філадельфу (285 рік до н. е.). Тоді Керавн відправився до басилевса Фракії і МакедоніїЛісімаха. Коли останній стратив свого сина, зятя Керавна, Птолемей втік до іншого діадоха Селевка I і допоміг йому перемогти Лісімаха і завоювати його державу. На початку 281 року до н. Керавн убив Селевка, заручився підтримкою його армії та жителів Кассандрії[en] і став новим басилевсом Македонії. Він уклав союз з Єгиптом і Епіром, розбив ще одного претендента на владу Антигона Гоната. Однак у 279 році до н. е. у Македонію вторглися галати, і Птолемей загинув у битві з ними.
Античні автори бачили в Керавні зрадника і віроломного вбивцю, який поніс врешті-решт заслужену кару. Селевкіди використовували сюжет про безславну смерть Птолемея Керавна у своїй пропаганді.
Життєпис
Походження
Птолемей Керавн належав за народженням до вищої македонської аристократії. Його батьком був один із діадохівАлександра МакедонськогоПтолемей Лагід, який при розпаді імперії встановив свою владу над Єгиптом і низкою прилеглих територій, а з 306/305 року до н. е. носив титул басилевса. Цей монарх був одружений тричі та мав безліч дітей. Керавн був старшим сином від другої дружини — Еврідіки[en], дочки Антипатра[1][2][3][4], який був регентом Македонської держави у 321—319 роках до н. е. У тому ж шлюбі народилися ще один син, імовірно Мелеагр, і дві дочки: Лісандра (дружина басилевса Македонії Александра V і сина ЛісімахаАгафокла[en]), і Птолемаіда (дружина Деметрія Поліоркета). Пізніше Птолемей Лагід одружився з Беренікою, яка народила йому ще одного сина (теж Птолемея) і двох дочок, Арсіною (дружину Лісімаха) і Філотеру[5].
Ранні роки
Дата народження Керавна невідома. Його батьки одружилися в проміжку між договором в Трипарадисі (321 рік до н. е.) і смертю Антипатра (319 рік до н. е.), він був старшою дитиною, а в 316 році до н. е. вже народилася перша дочка Птолемея Лагіда від Береніки; виходячи з цих даних, дослідники імовірно датують появу Керавна на світ 319 роком до н. е.[4] Про перші тридцять з гаком років його життя збережені джерела не повідомляють нічого. Однак відомо, що у 281 році до н. е. Птолемей видав свою дочку за Пірра Епірського[6], а отже, близько 300/295 року до н. е. він сам вступив у свій перший шлюб. Саме на ці роки припадає зближення Птолемея Лагіда з басилевсом Фракії Лісімахом, і тому існує гіпотеза, що дружиною Керавна стала дочка цього правителя, ім'я якої невідоме[4].
Відповідно до закону первородства, Керавн повинен був успадкувати від батька владу над Єгиптом. Але Птолемей I Сотер в старості більше любив сина від Береніки, а тому після довгих коливань і нарад з наближеними саме його оголосив своїм співправителем і спадкоємцем (у 285 році до н. е.)[7]. Імовірно ще за життя батька Керавн разом з матір'ю і, можливо, з братами виїхав з Єгипту в «почесне заслання» на Балкани до своєї сестри Лісандри — тоді дружини Агафокла, спадкоємця діадоха Лісімаха[8][9]. Сам басилевс, який правив на той час і Фракією, і Македонією, був одружений другим шлюбом з Арсіноєю, єдинокровною сестрою Керавна. Вона намовила чоловіка вбити Агафокла, щоб її діти стали спадкоємцями престолу. Згідно з античним істориком Мемноном Гераклейським, після невдалої спроби отруїти принца його кинули до в'язниці, де він був убитий Птолемеєм Керавном; Йоганн Дройзен прийняв це свідчення на віру[10], але сучасні вчені вважають, що Мемнон помилився й вбивцею Агафокла став його єдинокровний брат Птолемей Епігон[11].
Після цих подій Керавн разом зі своєю сестрою Лісандрою відправився до ще одного діадоха, Селевка I Нікатора. Останній використав це як привід, щоб розв'язати нову війну: Птолемею він пообіцяв, що завоює для нього єгипетський престол, а сам рушив армію у малоазійські володіння Лісімаха. У вирішальній битві при Корупедіумі на початку 281 року до н. е. Лісімах зазнав поразки та загинув[12]. Переможець переправився через Геллеспонт, щоб завоювати Македонію, але поблизу міста Лісімахія Керавн, «друг і гість» басилевса, несподівано напав на Селевка і вбив його. Одне з джерел розповідає, що Птолемей встромив меч у спину басилевса, коли той розглядав вівтар, споруджений, згідно з легендою, аргонавтами. Сталося це між 26 серпня і 25 вересня 281 року до н. е.[13][14]
Вчинивши це вбивство, Птолемей сам відправився в Лісімахію. Там він оголосив городянам, що помстився за Лісімаха, і був проголошений басилевсом. Потім він відправився до війська Селевка, яке перейшло на його бік[15][16].
Басилевс Македонії
На початку свого правління Птолемей Керавн зіткнувся з цілою низкою ворогів, які також претендували на владу над Македонією, але зміг їх усіх нейтралізувати — військовими або дипломатичними шляхами. Восени 281 року до н. е. він написав листа Птолемею II Філадельфу, в якому відмовлявся від претензій на єгипетський трон. Згідно з версією російського історика Михайла Ростовцева, Керавн відправив братові заручником, раніше схопленого ним, сина Лісімаха — Александра[17]. Антигон Гонат, син колишнього басилевса Македонії Деметрія Поліоркета, вдерся було в Македонію, але зазнав поразки в морській битві. Щоб убезпечити себе від помсти Антіоха I Сотера (сина Селевка), Керавн уклав союз з малоазійськими правителями. Взимку-навесні 280 року до н. е. він зробив своїм союзником Пірра Епірського, видавши за нього свою доньку. Пірр тоді готувався до війни з Римом, і Птолемей дав йому п'ять тисяч піхотинців, чотири тисячі вершників і п'ятдесят бойових слонів терміном не більше ніж на два роки, а натомість став «хоронителем» Епіру за відсутності басилевса[18][19].
Різанина дітей Арсіної. Мініатюра XV століття.
Розібравшись із зовнішніми ворогами, Птолемей розпочав зміцнювати свою владу всередині країни. У самій Македонії він зустрів опір тільки в «неприступній фортеці» Кассандрії[en], де сховалася Арсіноя, вдова Лісімаха і єдинокровна сестра Керавна. Щоб взяти це укріплене місто, басилевс вирішив вдатися до хитрощів. Він запропонував Арсіної стати його дружиною і пообіцяв керувати країною спільно з її синами. У присутності посла Арсіної, Діона, Птолемей Керавн поклявся у своїх добрих намірах у храмі Зевса. Басиліса, попри протести старшого сина, Птолемея Епігона, повірила братові; вона стала дружиною Керавна і запросила його до Кассандрії, але він, як тільки увійшов в місто, наказав зайняти фортецю і вбити дітей Арсіної, а її саму відправив у вигнання на Самофракію. Принци Лісімах[en] і Філіпп[en] були вбиті на очах у матері[20][21], але старший син Арсіної, Птолемей Епігон, зміг врятуватися. Він розпочав війну проти Керавна за підтримки дарданського царя Монунія, але збережені джерела нічого про цю війну не повідомляють[22][23]. Український історик Андрій Зелінський пояснював збереження життя Арсіної небажанням Керавна сваритися з її повнорідним братом Птолемеєм II, з яким македонський правитель нещодавно уклав договір[24].
Смерть Птолемея Керавна. Малюнок з французького манускрипту XV століття.
Взимку 280/279 року до н. е. до Македонії вперше в її історії вдерся передовий загін галатів. Птолемей виступив з військом їм назустріч, причому, відповідно до Помпея Трога, він відмовився від допомоги, запропонованої йому двадцятитисячним військом дарданців. Галати запропонували басилевсу «мир, якщо він захоче його купити»[25], але і цей варіант Керавн теж відкинув. Він вступив у битву не дочекавшись підкріплень і в невигідній позиції для свого війська, через що македоняни зазнали повної поразки. Басилевс був поранений і скинутий зі слона. Галати взяли його в полон і вбили, а відрубану голову насадили на спис, щоб пронести її перед строєм. Влада над Македонією перейшла до його брата Мелеагра[26][23][27].
Сім'я
Ім'я та походження першої дружини Керавна невідомі; існує гіпотеза, що це була дочка Лісімаха. У шлюбі народилася дочка, яку взимку-навесні 280 року до н. е. видали заміж за Пірра Епірського. Деякі дослідники відкидають сам факт першого шлюбу[28]. Пізніше Птолемей одружився зі своєю єдинокровною сестрою Арсіноєю, яку незабаром після цього відправив у вигнання[23].
Оцінки особистості та діяльності
Птолемей Керавн увійшов в історію під прізвиськом Керавн (дав.-гр.Κεραυνός), «Блискавка», як людина, що «швидко наважується на сміливі вчинки»[29] або готова до найдурніших безрозсудностей. Павсаній, мабуть, готовий вважати його носієм позитивних якостей (наприклад, сміливості), але для інших античних авторів це безумовно негативний персонаж[30]. Вбивство Керавном Селевка — це акт зради[31][32][29], ще більш обурливий, якщо врахувати, що Селевк «з усіх царів був людиною найсправедливішою»[33]. Юстин, у своєму викладі Помпея Трога, пише про «нечестивий і підступний розум» Керавна[34] і називає загибель в бою з галатами справедливою карою богів за «багато клятвопорушень і криваві вбивства родичів»[35]. Плутарх у трактаті «Про відстрочку божої кари» розповідає анекдот, в якому друзям Керавна привиділося, «що Селевк викликає його на суд, де суддями були шуліки та вовки, котрі роздавали шматки м'яса його ворогам»[36]. Андрій Зелінський вважав, що цей анекдот був створений селевкідською пропагандою, вказуючи, що шуліки та вовки були священними тваринами Аполлона, якого називали божественним батьком Селевка I. Шуліки в міфах про Аполлона грали роль карателів кривдників його близьких родичів[К 1]. Також галатів античні автори іноді ототожнювали з вовками. На думку дослідника, анекдот був створений, через деякий час після смерті Керавна, при дворі Антіоха I Сотера, сина вбитого Селевка I. Припускається, що його авторами були колишні прихильники македонського басилевса, які мали на меті отримати прихильність нового патрона і показати, що смерть Керавна від Галатів була божою карою. Однак, Каллімах, придворний поет противника Антіоха I, єгипетського басилевса Птолемея II Філадельфа, у своєму «Гімні до Делосу», від імені Аполлона вставляє промову з різким осудом галатів. На думку Андрія Зелінського, промова Аполлона була відповідю Лагідів на селевкідську пропаганду і мала на меті заперечити можливість використання богом галатів, як інструмента своєї кари. На що, черговою відповіддю селевкідської пропаганди міг бути ще один вислів з трактату Плутарха: «Нерідко божество спочатку використовує одних лиходіїв як катів для інших лиходіїв, а потім — знищує знаряддя своєї кари…»[37]. Дослідник зауважив, що ця відповідь виявилася невдалою, через те, що від нашестя галатів постраждала майже вся Греція й помирати від руки Аполлона вони не збиралися. Тому в античних авторів немає згадки, що смерть Керавна була божою карою за вбивство сина Аполлона[38].
Багато дослідників дотримуються цих оцінок у своїх роботах, називаючи Керавна безпринципним політиком, готовим на все для досягнення своїх цілей, і водночас людиною безрозсудною. Хоча існують і інші думки: про те, що в основі вчинків Птолемея, які здаються незрозумілими, міг лежати тверезий розрахунок (як у випадку з вбивством Селевка); про те, що Керавн був породженням своєї епохи; про те, що він явно відрізнявся розумом і енергією[39]. Андрій Зелінський стверджував, що під час галатської навали, Керавн проявив себе, як «бездарний, недосвідчений, але занадто амбіційний і зухвалий полководець»[27].
Вченими висловлювалися різні версії щодо причин, які підштовхнули Птолемея Керавна до вбивства Селевка. Антикознавець Томас Леншау[de] вважав що причиною став договір між Селевком і Птолемеєм II Філадельфом через який Керавн зрозумів що Селевк не має наміру виконувати свою обіцянку зробити його правителем Єгипту. Карл Юліус Белох обґрунтовував вбивство розчаруванням Керавна діями Селевка і захистом інтересів своєї сестри Лісандри і її дітей. Якщо Селевк проігнорував права Лісандри і її дітей на спадщину Лісімаха, то міг проігнорувати й права Керавна на Єгипет після його завоювання. Карл Фрідріх Леманн-Гаупт вважав можливість війни з Єгиптом малоймовірною і що Керавн сам розраховував стати правителем Македонії, але його плани були зруйновані після того, як Селевк проголосив себе «басилевсом македонян». На плани стати правителем Македонії вказує і те, що після вбивства Селевка Керавн став басилевсом, а не регентом при племіннику. Історик Гайнц Гайнен[de] вказував, що Лісандру і її дітей могли вбити розлючені солдати Селевка[40].
Примітки
Коментар
↑Наприклад шуліки були посмертними катами гіганта Тітія, який намагався зґвалтувати Лето, матір Аполлона.
Жигунин В. Д. Международные отношения эллинистических государств в 280—220 гг. до н. э : [рос.]. — Казань : Издательство Казанского университета, 1980.
Зелінський А. Л. Антигалатський пасаж з «Гімну до Делоса» Каллімаха і видіння друзів Птолемея Керавна // Східний світ. — 2008. — № 4. — С. 11—17. — ISSN1608-0599.
Юрин А. И. Птолемей Керавн в исторической традиции и современной историографии : [рос.] // Вестник Санкт-Петербургского университета. — 2011. — № 1. — С. 115—121. — ISSN1812-9323.
Heckel W.[en]. Storm Clouds over Three Hellenistic Courts: Observations on the Life and Death of Ptolemy Ceraunus // The Courts of Philip II and Alexander the Great : [англ.]. — De Gruyter, 2022. — P. 33—56. — 304 p. — ISBN 9783110622942.
Heinen, Heinz[de]. Untersuchungen zur hellenistischen Geschichte des 3. Jahrhunderts v. Chr.: Zur Geschichte der Zeit des Ptolemaios Keraunos und zum Chremonideischen Krieg : [нім.]. — Stuttgart : F. Steiner Verlag, 1972. — ISBN 9783515002691.
Rostovtzeff, Michael. A Large Estate in Egypt in the Third Century B.C., a Study in Economic History : [англ.]. — The University, 1922. — 209 p.
