Розгнівана богиня наслала на калідонські поля страшного вепра, який усе пустошив. Щоб убити вепра, зібралися славетні герої Греції: Мелеагр, його дядьки Плексіпп та Евіпп, брати Ід та Лінкей, Діоскури, Тесей, Пейрітой, Адмет, Ясон, Пелей, Іфікл, Амфіарай, Теламон і мисливиця Аталанта, в яку закохався Мелеагр. Коли він убив вепра, між мисливцями вибухнула суперечка про те, хто з них має дістати нагороду переможця — голову й шкуру здобичі.
Мелеагр присудив їх Аталанті, оскільки вона перша поранила вепра. У суперечці про нагороду за вбитого звіра Мелеагр убив своїх дядьків Плексіппа та Евіппа, чим викликав гнів матері. За версією, поданою в «Іліаді», через шкуру й голову вепра спалахнула війна між мешканцями етолійського міста Плеврона — куретами і калідонцями. За пізнішою версією міфу, оракул пророкував матері Мелеагра, що її син помре, як тільки догорить поліно, що палало у вогнищі. Алтея погасила поліно й заховала його. Коли Мелеагр повбивав своїх дядьків, розгнівана Алтея кинула у вогонь головешку, від якої залежало синове життя. Мелеагр помер, а Клеопатра й Алтея повісилися. Міф про Мелеагра зародився в епоху материнського права. Ф. Енгельс наводить його у праці «Походження родини, приватної власності і держави» для висвітлення таких суспільних стосунків, коли брат вважався ближчим родичем, ніж син.
Міф опрацьовано в «Іліаді», в трагедіях Софокла й Евріпіда (не збереглися), а також у «Метаморфозах» Овідія. Художники зображували Мелеагра кремезним кучерявим юнаком у мисливському одязі, що спирається на голову вепра.