Протоесперанто (есп.pra-Esperanto) — сучасна загальна назва всіх ранніх варіантів (Lingwe Uniwersala 1878, Lingvo universala 1881 та Lingvo Internacia 1887) штучної мови есперанто, створеної Людвіком Заменгофом аж до виходу в світ його першої книги «Unua Libro» в 1887 році.
Lingwe Uniwersala 1878
Ще з дитинства Людвік Заменгоф мріяв про створення міжнародної допоміжної мови для спілкування представників різних націй. Спочатку він хотів повернути до життя латинську або давньогрецьку мови в її спрощених варіантах, проте з часом зрозумів, що він більше тяжіє до створення нової мови. 17 грудня1878 року (тобто приблизно за рік до появи волапюк) він представив проєкт нової мови своїм друзям. Однак від цієї стадії розвитку мови, яка на той момент мала назву «Lingwe Uniwersala», до наших днів дійшли тільки уривок з листа, датованим 1895 роком до Миколи Боровка (українського есперантиста), у якому Заменгоф зазначив таке:
У 1878 році проєкт мови вже був більш-менш готовим, хоча між тодішнім «Lingwe Uniwersala» і теперішньою есперанто — була велика різниця...[1]
та ще чотири рядки пісні[2][3], написаної самим же творцем штучної мови:
Оригінальний текст
Текст мовою есперанто
Приблизний переклад
Malamikete de las nacjes,
Kadó, kadó, jam temp' está; La tot' homoze in familje Konunigare so debá.
Malamikeco de la nacioj,
Falu, falu, jam temp' estas; La tuta homaro en familion Kununuigi sin devas.
Ворожнеча народів,
Паді, паді, час прийшов;
Все людство у сім'ю
Має об'єднатися.
Lingvo universala 1881
Перед навчанням в університеті Заменгоф віддав свої рукописні нотатки батькові, щоб той зберіг їх допоки син навчається. Однак батько не поділяв ідеї Заменгофа і, можливо, побоюючись поліції, спалив їх. Сам автор дізнався про це тільки після повернення з університету в 1881 році. Тоді він знову розпочав роботу. На цей раз варіант майбутньої мови есперанто мав назву «Lingvo universala».
Прикладом тодішньої версії мови (за другим варіантом) Заменгофа може слугувати такий уривок з його листів:
Ma plej kara miko, kvan ma plekulpa plumo faktidźas tiranno pu to. Mo poté de cen taj brivoj kluri ke sciigoj de fu-ći specco debé blessi tal fradal kordol ...
Сучасною мовою есперанто цей текст мав би такий вигляд:
Mia plej kara amiko, kiel mia plej kulpa [?] Plumo fariĝas tirano por ci. Mi povas de cent da ciaj leteroj konkludi ke sciigoj de tiu-ĉi speco devas vundi cian fratan koron ...
У перекладі уривок означає:
«Найдорожчий друг, моє злочинне перо стало для тебе тираном. Із сотні твоїх листів я можу зробити висновок, що звістки такого роду ранять твоє братське серце... »
Нижче наведено видозміни в порівнянні з варіантом 1881 року та сучасною мовою есперанто.
Абетка
У правописі 1881 чітко проглядався вплив слов'янських мов (ć, dź, ħ, ś, ź на місці нинішніх ĉ, ĝ, ĥ, ŝ, ĵ)[4].
1881
A
B
C
Ć
D
DŹ
E
É
F
G
H
Ħ
I
J
K
L
M
N
O
Ó
P
R
S
Ś
T
U
Ŭ
V
Z
Ź
сучасна
A
B
C
Ĉ
D
E
F
G
Ĝ
H
Ĥ
I
J
Ĵ
K
L
M
N
O
P
R
S
Ŝ
T
U
Ŭ
V
Z
Ć перейшла в Ĉ,
DŹ перейшла в Ĝ,
Ħ перейшла в Ĥ,
Ś перейшла в Ŝ,
Ź перейшла в Ĵ.
Лексика
Гастон Варенг'єн (французький есперантист), порівнюючи слова за 1881 рік, зробив висновок, що Людвік Заменгоф мав вплив від новоутвореної штучної мови волапюк, їдишу[5], польської і можливо російської мов[6]:
1881 (волапюк)
Есперанто
Kvila
Trankvila
Miko
Amiko
Sengo
Sinagogo
Fano
Infano
Fala
Facila
Luga
Eleganta
Mandi
Demandi
Romo
Aromo
Keli
Kolekti
Trema
Ekstrema
Pondi
Respondi
1881
Ідиш
Есперанто
Ba
Ba
Sur
Baj
Bejde
Ambaŭ
Brivo
Briv
Letero
Fajfi
Fajfn
Fajfi
Sedro
Sedre
Partaĵo
Tupo
Top
Poto
Vugi
Vign
Balanci
Zalo
Zal
Salono
1881
Російська і польська мови
Есперанто
Bavi
Bawić się
Ludi
Bura
Бурый
bruna
Ći
Czy
Ĉu
Es
Ещё
Ankoraŭ
Eś
Aż
Tiom ke
Matto
Внимательный
Atento
Moa
Молча
Muta
Ob-
Об-
Pri-
Pre-
Пре-
-eg
Rado
Радость
Gaja
Rudźo
Róża
Rozo
Strapa
Страшный
Teruro
Śeppi
Шепнуть
Flustri
Śu
Że
Ke
Sobi
Собственность
Posedi
Tergiga
Терзать
Ĉagrena
Tiski
Тискать
Plaŭdi
Займенник
За проєктом 1881 року присвійні займенники, як і прикметники, закінчувалися на -o. У діючій граматиці есперанто вони закінчуються на -і[5].
За проєктом 1881 року прийменники майже завжди мали закінчення голосного, проте нині це рідше виключення, ніж правило[7].
Есперанто
1881
Al
A
Al
Sur
Ba
Bal
Post (tempe)
Bej
Bejl
Post (loke)
Bi
Bil
Kontraŭ
Blo
Blol
Inter
Bu
Bul
Per
Da
Dal
Ĉe
Di
Dil
El
He
Hel
En
I
Il
Ekster
Ja
Jal
Kun
Ko
Kol
Po
Pej
Pejl
Pri
Pri
Pril
Por
Pu
Pul
Sub
Su
Sul
Pro
Śte; pro
Śtel; prol
Antaŭ- (loke)
Vi-
Закінчення
1881
Есперанто
Krega
Koluma
Krego
Kolumo
Kregoj
Kolumoj
Kregol
Kolumon
Lingvo Internacia 1887
Третім варіантом (і по суті останнім перед становленням сучасної версії есперанто) був «Lingvo Internacia». Людвік Заменгоф у листі до Миколи Боровка писав таке:
Протягом шести років я працював над удосконаленням мови, хоча у 1878 році мені здавалося, що мова вже практично існує...[1]
У наступних роках Заменгоф удосконалював свою мову, переважно під час роботи над перекладами поезії і прози з інших мов. Наголос став уже фіксованим (на передостанньому складі). -S, яке спочатку означало множину іменників, стало ознакою фінітних форм дієслів. Слов'янські акутнідіакритичні знаки були перетворені на циркумфлекс[8].
Трохи пізніше Заменгоф опублікує книгу «Unua Libro», у якій буде описано вже сучасний варіант есперанто.
↑ абвZAMENHOF, L. L. (1948) Leteroj de L. L. Zamenhof. Prezentado k[aj] komentado de Prof. G. Waringhien. I, 1901–1906. Parizo: Sennacieca Asocio Tutmonda(еспер.)
↑WARINGHIEN, Gaston. (1959) Lingvo kaj vivo: Esperantologiaj eseoj. La Laguna: Stafeto, p. 23. ISBN 9-2901-7042-5.
