Провіденціалізм (від лат.providentia «провидіння», «передбачення») — релігійно-філософське спрямування, згідно з яким розвиток суспільства, джерела і рушії його просування та кінцева мета загалом визначаються таємними, зовнішніми у відношенні до історичного процесу силами — провидінням (Богом).
Релігійний філософ IV–V століть Августи́н «Блаженний» розвинув провіденціалізм історичний, наголошуючи на тому, що увесь історичний процес розвивається за Божим промислом, з Божої волі та за тільки йому відомим планом. Кінцевою метою, вінцем історичного процесу є настання Царства Божого. Саме Августину належить християнська періодизація історії, реліктом якої — поділ історії на епоху до нашої ери і нашу еру, користуємось ми дотепер.
За розвинутого феодалізму провіденціалізм стає пануючою ідеологічною концепцією, і найповніше розкритий у роботах Фоми Аквінського (ХІІІ століття).
У XVII столітті у Новий час осучаснену версію провіденціалізму розробив французький мислитель Жак Босюе.
У XVIII–XIX століттях провіденціалізм представлений в ідеалістичних концепціях західних філософів. Зокрема, найвідоміший з них — Ґеорґ Геґель писав у своїй «Філософії права»: «…провидіння, і саме божественне провидіння, управляє світопорядком». У царській Росії провіденціалізм представлений у творах російських слов'янофілів.
Термін провіденціалізм вживається й у ширшому значенні — на позначення концепцій, в яких будь-які зміни (не тільки історичні) тлумачаться у прив'язці до задуму, першоїдеї, і знов таки пояснюються божим провидінням (Телеологія).