Праті́тья самутпа́да — це принцип причинності, як речі виникають залежно від причини, і є одним з центральних вчень буддизму.[2] Вчення про залежне виникнення стосується як причинності як базового принципу, так і ланцюга взаємозалежного виникнення, що показує, як невігластво призводить до безперервного переродження.[3][4]
Взаємно залежне виникнення є логічним розвитком принципу причинності. У буддизмі це коротко описується наступним чином:
Коли це є, то є і те.
З виникнення цього виникає виникнення того.
Коли цього немає, немає і того.
З припинення цього приходить припинення того.
Ця причинність є основою всього існування. Всі зумовлені явища у всесвіті виникають з інших явищ, а тому є тимчасовими й порожніми, без сутнісного і незмінного «я». Нірвана — єдине безумовне явище, яке не підлягає причинно-наслідковим зв'язкам.
Інтерпретація
Принцип залежного виникнення має кілька філософських наслідків.
Як онтологічний принцип (тобто як метафізична концепція про природу існування), він стверджує, що всі явища виникають з інших явищ, що існували раніше, і, своєю чергою, теперішні явища зумовлюють майбутні явища. Таким чином, все, що існує у світі, було породжене причинами та умовами.[5] Традиційно це також пов'язано з вченням про переродження, а також про те, що переродження відбувається без фіксованого «я» чи вічної душі, але як процес, зумовлений різними явищами та їхніми взаємозв'язками.[5]
Як феноменологічний або психологічний принцип, він стосується роботи розуму і того, як виникають страждання, потяги та ідея «Я». Він може стосуватися того, як різні психічні стани обумовлюють один одного в часі, або як різні психічні явища обумовлюють один одного в один момент часу.[6]
Як епістемологічний принцип (тобто як теорія про знання), вона стверджує, що не існує постійних і стабільних речей (хоча нірвану іноді можна розглядати як виняток).[6] Оскільки все має залежне походження, ніщо не є постійним (анікка) і ніщо не має повністю незалежного «я» або сутності (анатта).[7] Отже, всі явища і переживання позбавлені незалежної ідентичності.[8] У різних традиціях це тісно пов'язане з доктриною порожнечі (санскр.śūnyatā).[9]
У ланцюжку взаємозалежного виникнення Будда обговорює причину страждання. Ланцюжок показує, який стан передує стражданню. Зрештою, це призводить до висновку, що невігластво (незнання або помилкове знання) спричиняє страждання, і що якщо немає невігластва, то не може бути й страждання. Це і є метою буддійського шляху.
Дванадцятикратний ланцюжок
У Трипітаці згадується кілька ланцюжків, що різняться за кількістю. Найвідомішим є 12-кратний ланцюг причин[6][10], який виглядає наступним чином:
Зближення свідомості, органу чуття та об'єкта чуття
7. Сприйняття і відчуття
Пізнання і оцінка відчуття: приємне, нейтральне або неприємне.
8. Бажання і прагнення
9. Прихильність і прив'язаність
10. «Становлення»
набуття чи прийняття ідентичності
11. Народження
12. Старість і смерть
Цей ланцюжок причин іноді розглядають у «прямому», а іноді у «зворотному напрямку. У прямому напрямку ми починаємо з невігластва і розглядаємо, як воно призводить до (зрештою) старості й смерті. Зворотний напрямок починається зі старості та смерті й розглядає, що їх спричиняє. Цей напрямок повернення вперше використав Будда, пізніше він також використовував напрямок вперед.
Дев'ятикратний ланцюг
У дев'ятикратному ланцюгу свідомість є першим (або останнім) кроком, і стверджується, що свідомість і нама-рупа мають один одного як передумови. Нове людське існування виникає, коли свідомість входить в утробу матері і з'єднується з присутнім там ембріоном[11]. Це відповідає пізнішим вченням, таким як Йогакара, в якому алія-віджняна є носієм кармічного насіння і є сполучною ланкою між двома існуваннями. Але це також сприяло появі ідеї татхаґатаґарби і Будди-природи, в якій свідомість постає як безумовне явище.[12]