Пороська оборонна лінія

Толочко, 1980. Давньоруські городища по Дніпру та Росі.

Пороська оборонна лінія — низка сторожових фортець вздовж річки Рось, заснованих за часів Київської Русі для захисту від набігів степових кочовиків. Вона безпосередньо пов'язана із Змієвими валами залишки яких видно й досі.

На карті

Кучера, Іванченко, 1987. Розташування оборонних споруд в нижній і середній течії Росі.^[1]

Пороська оборонна лінія починалася біля міста Канів і йшла по лівому березі річки Рось аж до Білої Церкви. Там вона повертала в напрямку на Фастів де з'єднувалася із Стугнянською оборонною лінією^[2][3] біля Ходоркова.

Були ще два помітні відгалуження. Одне, через Сквиру та Ягнятин, а потім на Вчорайше й Ходорків. Інше, від Синиці^[4] на Таращу та до села Чернина^[5].

Оборонна лінія була дуже розтягнена і змушувала створення городищ, більшість яких в літописах не згадується. Карта, складена за матеріалами археологічних досліджень,^[6] згадує лише Білу Церкву, Богуслав та Корсунь.

В літописах

Починаючи від впадіння Стугни згадуються Іван та Заруб.

Коло гирла Росі згадують Родні на Княжій горі. Місто зникає в 10 віці, а на його місці з'являється Канів в 11 сторіччі.

Далі йдуть Товаров,^[7] Дверєн,^[8] Корсунь, Богуславль, Юр'їв/Гюрьгев та Володарев. Також згадуються Мунарев, Кульдеюрів, Боровой і Чюрнаїв.^[9]

На притоці Росі Растовиці згадуються Растовець, та шість міст згаданих в 1177 році.^[10] Потім йдуть Неятин та Куниль.

В центрі західного Поросся є відоме Перепетове поле (Білоцерківський степ).^[11] Неподалік були Безяниця, Святослав, Михайлів, можливо Дерновой (Двереном) та найвідоміше місто Поросся — Торчеськ.

Переважна більшість городищ були фортецями зі різноплемінним (слов'янами та торками) населенням, а деякі — значними міськими центрами.

V — X віки

Часи аварів, булгарів, угорців/мад'яр та південних слов'ян.

Хозарський каганат досягає розквіту наприкінці VII віку який триває до початку IX сторіччя. Більшість згадок про життя та події на тодішній Русі наводяться із зарубіжних джерел і лише в IX віці з'являються в Руських літописах — Никонівському літопису та Повісті временних літ.

В середині X віку Русь починає домінувати в колишніх Хазарських регіонах. Приблизно в цей час Хозарія за допомогою гузів перемагає печенігів і змушує їх перебратися на схід де вони розселилися від Дону до Карпат. Їхня фема Іавдієртим була розташована на кордоні з клітинами (уличами), деревлянинами (древлянами), лензианинами (лендзянами) та іншими слов'янами. Незважаючи на таку близьку відстань, аж до 915 року про печенігів немає згадок в літописах.

Битви почиаються приблизно в середині X-го віку і змушують Володимира Святославовича засновувати нові міста^[12] та заселяти їх. Це дозволило відсунути південний кордон на "два денних переходи" (Толочко, 2003).

Приблизно в цей час печеніги зацікавились мирними відносинами з Русьсю. Ще в 979 році князь Ілдея захотів перейти в підданство та жити в південному прикордонні.^[13]

Однак після смерті Володимира, печеніги знову починають напади на Русь.

XI — XII віки

Розбудова укріплень на Пороссі пов'язується з Ярославом Мудрий та його військовим походом на Польшу в 1030—1031 роках. Спершу, в 1030 році, були захоплені Белз та Чудь і заснований Юрьєв.

В лѣт̑. ҂s҃ . . ф҃ . . л҃и . [6538 (1030)] Ӕрославъ взѧ Белзъ . и роди Ӕрославу . . д҃ . тыи сн҃ъ . и нареч̑ имѧ єму . Всеволодъ .
сего лѣта . иде Ӕрославъ на Чюдь . и побѣди ӕ . и постави городъ Юрьєвъ .^[14]

Переклад
У РІК 6538 [1030]. Ярослав узяв [город] Белз. І родився Ярославу четвертий син, і нарік він його ім'ям Всеволод.
Сього ж року пішов Ярослав на Чудь, і переміг Їх, і поставив город Юр'єв.^[15]

В 1031 році, у новому поході, були захоплені Червенські міста, а багатьох захоплених поляків було поселень по Росі.

В лѣт̑ . . ҂s҃ . . ф҃ . . л҃ѳ . [6539 (1031)] Ӕрославъ и Мьстиславъ . собраста воӕ многы . и идоста на Лѧхы . и заӕста градъ Червенъскыӕ ѡпѧть . и повоєвоста Лѧдьскую землю . и многы Лѧхы приведоста . и раздѣлиста ӕ . и посади Ӕрославъ своӕ по Рси . и суть и до сего дн҃и ❙^[14]

Переклад
У РІК 6539 [1031]. Ярослав і Мстислав зібрали воїв многих і пішли на Ляхів. І зайняли вони городи червенські знову, і спустошили Лядську землю, і багатьох ляхів привели, і розділили їх. І посадив Ярослав своїх [ляхів] по [ріці] Росі, і є вони [тут] і до сьогодні.^[16]

І вже в 1032 році Ярослав почав засновувати міста по Росі.

В лѣт̑ . ҂s҃ . . ф҃ . м҃ . [6540 (1032)] Ӕрославъ поча ставити городы . по Рсї ❙^[14]

Переклад
У РІК 6540 [1032]. Ярослав почав ставити городи по Росі.^[17]

Зрештою, Ярослав Мудрий розбив печенігів під Києвом в 1036 році. Згадки про них продовжуються в літописах аж до монгольської навали, але вже як про народність Русі, яка мешкала в Київській, Чернігівській та Переяслівській землях.

Дещо пізніше з'являються нові орди, спершу торки,^[18] а потім половці.

В 1055 році перший похід на торків Всеволода Ярославовича закінчився перемогою.^[19] Після іншої битви в 1080 році^[20] торки вже стали допомогою в битвах з половцями в 1095 році.^[21]

В 1070-х роках половці заполонили простір поміж Дніпром та Дунаєм. Загальна кількість половців була 500-600 тисяч (Плетнева). Це змушувало кочівників до нападів на Русь, а тих для об'єднання з метою походів на половців.

Перелом відбувся на початку XII сторіччя коли Володимир Мономах зміг об'єднати багатьох князів для походів на половців. Вже в 1103 році Володимир Мономах переміг половців, та захопив вежі половців і торків та привів їх на Русь.^[22]

В 1140-х роках в літописах з'являються чорні клобуки які жили в Пороссі, а також "поршане". Їх столицею був Торчеськ з першою загадкою про нього в 1093 році.^[23] Подалі боротьба Русі з половцями здійснювалась руськими та чорноклобукськими гарнізонами Поросся.

В 1169 році Мстислав Изяславич віддає дядькові Володимиру Торчеськ з Пороссям.^[24] Ще пізніше Торчеськом та Пороською волостю володів брат Андрія Боголюбського Михайло (1174), волинський князь Роман Мстиславович (1189) та син Рюрика Київського Ростислав (1190). Ростислав Рюрикович розбив половців в 1193 році і вогонь постійної боротьби вдалося притушити.

XIII століття

На початку XIII століття боротьба з половцями перейшла на Галичину та Волинь, хоча в 1234 році хан Котян розорив Поросся та окраїни Києва.^[25][26] З появою монголо-татарів половці втратили не лише незалежність, але й історію.

В 1220-х роках монголи розбили хорезмського шаха Мухамеда і захопили Середню Азію. Після того було захоплено Дербент та степи Північної Кавказу.^[27] Половці були підкуплені і зоставили своїх союзників, але їх наздогнали і розбили на Дону в 1222 році.

А вже в 1223 році відбулася битва на Калці. Монгольські втрати не дозволили їм продовжити наступ аж до осені 1236 року. До весни 1237 року була завойована Волзька Булгарія. 1237 — Рязаньске князівство, Коломна та Москва, 1238 — Суздаль, Владимир, та багато інших міст. Після Твері та Торжка монголи несподівано повернули на південь і влітку були в Придонні.^[28] 1239 — завойовано Переяславське та Чернігівське князівства та міста далі по Сейму. 1240 - фортеці Поросся, чорні клобуки та, зрештою, в кінці року, Київ.

Після Києва монголи пішли на Володимир та Галич.

Див. також

• Лінія оборони
• Змієві вали
• Поросся
• Посульська оборонна лінія
• Стугненська оборонна лінія^[29]

Примітки

1. Кучера М.П., Іванченко Л.І., Давньоруська оборонна лінія в Пороссі, журал Археологія, 1987, вип. 59, с.68.
2. Середня ліній валів тягнулася від Дніпра по правому березі Стугни, через Митницю, Фастів, Ходорків, а потім завертала на південь, закільцьовуючись з Пороською лінією, В.Л.Бейліс, На землі васильківській, с.6.
3. Толочко, Київ і Київська земля, 1979, c.140 називає, Тумащь, Вернев, Красн, Дерновой, Звенигород, Васильев.
4. село Синиця, Богуславська територіальна громада, Обухівський район, Київська область.
5. село Че́рнин, Таращанська територіальна громада, Білоцерківський район, Київська область.
6. Кучера М.П., Іванченко Л.І., 1987.
7. МЕЖИ́РІЧ, село Канівського району Черкаської області.
8. Андріяшев, 1926, Деренковці, c.50.
9. Андріяшев, 1926, Місце знаходження їх всіх не певне, c.50.
10. ИПАТЬЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ. 1908, [6685 (1177)] "Половци же взѧша . s҃ . городовъ Береньдичь . и поидоша к Растовцю." Переклад — Половці тим часом узяли шість городів берендицьких і пішли до [города] Ростовця. — Літопис Руський, 1989, c 321).
11. Географическо-статистическій словарь россійской имперіи П. Семенова, 1863-75, Около м. Бѣлой Церкви простирается обширная равнина по направленію къ Василькову, Фастову и Мировкѣ. Ширина ея отъ Мировки къ Фастову 40 верстъ, а длина отъ м. Бѣлой-Церкви до р. Стугны 80 верстъ.
12. ИПАТЬЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ. 1908 та [6496 (988)] и реч̑ Володимеръ . се не добро єсть мало городовъ ѡколо Кыєва . и нача ставити городы по Деснѣ . и по Оустрьи . по Трубешеви и по Сулѣ . и по Стугнѣ . и нача нарубати мужи лутши ѿ Словенъ . и ѿ Кривичъ . и ѿ Чюдии . и ѿ Вѧтичь . и ѿ сихъ насели и грады бѣ бо рать ѿ Печенѣгъ и бѣ воюӕсѧ с ними и ѡдолѧӕ имъ ❙, Переклад — У РІК 6496 [988], ... І сказав Володимир: «Се недобре є, [що] мало городів довкола Києва». І став він городи зводити по Десні, і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні. І став він набирати мужів ліпших із словен, і з кривичів, і з чуді, і з вятичів і ними населив він городи, бо була війна з печенігами. І воював він із ними, і одолівав їх. — Літопис Руський, 1989.
13. Татищев В.Н., История Российская, 1768, с.56, 6487. 979. Пришелъ къ Ярополку Печенѣжскій Княѣь Илдей, отдаваяся ему вы службу. (152.) Ярополкъ же прїявь его милостиво, далъ ему города и волости, и имѣлъ его вы чести великой..
14. ИПАТЬЕВСКАЯ ЛЂТОПИСЬ, 1908, http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat07.htm.
15. Літопис Руський, 1989, У РІК 1030.
16. Літопис Руський, 1989, У РІК 1031.
17. Літопис Руський, 1989, У РІК 1032.
18. Толочко, 2003, вважав, що поява торків зумовлена їх витіснення із степних районів половцями.
19. [6563 (1055)] В тоє же лѣт̑ . иде Всеводъ на Торкы . зимѣ воиною . и побѣди Торкы ❙, У РІК 6563 [1055]. У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до [города] Воїня і переміг торків..
20. В лѣт̑ . ҂s҃ . ф҃ . п҃и . [6588 (1080)] Заратишас̑ Торцı Переӕславлестии на Русь Всеволод̑ же посла на нѣ сн҃а своег̑ Володимера . Володимер же шедъ побıд̑ Тороки ❙, У РІК 6588 [1080]. Піднялися на рать торки переяславські проти Русі. Всеволод тоді послав на них сина свого Володимира, і Володимир, пішовши, переміг торків..
21. [6603 (1095)] . и послуша ихъ Володимерь . в ту нощь посла Володимерь Славѧту . с нѣколкомъ дружиною . и с Торыкы межи вала . выкрадше первоѥ Ст҃ослава . и потомъ оубиша Китана и дружину его ., У РІК 6603[1095]. У ту ніч послав Володимир Слав'яту з декількома [людьми] дружини і з торками межи оба вали. Викравши спершу Святослава, вони потім убили Кітана і дружину його всю перебили..
22. [6611 (1103)]. взѧша бо тогда скоты и ѡвцѣ и кони . и вельблуды и . вежѣ Р с добыткомъ . и съ челѧдью . и заӕша Печенѣги и Торъки . с вежами . и приидоша в Русь . с полономъ великымъ . и съ славою . и с побѣдою великою оу своӕси ., У РІК 6611 [1103]. Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю, і захопили печенігів і торків з вежами, і прийшли в Русь із полоном великим, і зі славою, і з побідою великою..
23. и приидоша Половцѣ мнози . ї ѡступиша Торъчьскии градъ . Ст҃ополкъ же слышавъ Половцѣ посла просѧ мира . и не восхотѣша Половцѣ мира . ї пустиша по землѣ воююще ., І прийшло половців багато, і обступили вони город Торчський. І Святополк, почувши [це], відіслав [послів] – половців, просячи миру. Та не схотіли половці миру і пустилися по землі, розоряючи [її]..
24. [6677 (1169)], Владимирь Мстиславичь, Стрый Мстиславовѣ, со Владимиромѣ Андреевичемѣ, а Ярославѣ Изяславичь, брать Мстиславль, рюрикъ и Давидь ростиславичи учинили между собою союзь что взять имъ у Мстислава области по ихъ волѣ, какъ они росписали а имен. но: Владимиру Мстиславичу Поросье и Торческій со всею областію, Андреевичу бересть и Дрогичинѣ, Ярославу Владимирь и Луцкѣ съ областьми, и въ томъ между собою тайно ротою утвердились..
25. Від 6.I до 17.V 1235, І встрілися вони із многим військом половецьким коло [города] Торчського, і була січа люта, і Данило гонився за половцями, допоки його кінь [не] був постріляний гнідий,— бо спершу деякі половці повернули навтікача. А коли Данило побачив, що кінь його біжить постріляний, він, повернувши [його], утікав. Володимир же був схоплений у Торчському, і Мирослав, за порадою безбожного [боярина] Григорія Васильовича і Молибоговичів, І багато інших бояр схоплено було..
26. Татищев, 1774, 1235. Но тѣмѣ зло оное не кончилось; вскорѣ бо Изяславь привель множество Половцевъ, (642.) и пошли сЂ Михаиломѣ къ Кіеву, и по жестокомъ приступѣ взяли КіевЬ, плѣнили Князя Великаго со Княгинею, и взявѣ ихь Половцы : отвезли во свою землю, и учиня великое Кіеву разорене, Половцы возвратились «сь множествомѣ плѣнниковъ и богатствомъ. Михаиль отдалѣ Кіев Изяславу Мстиславичу, самѣ пошель за Романомѣ къ Таличу, и выгнавѣ онаго во Владимирѣ, самъ Галичемъ обладалѣ..
27. Грушевський, 1921, В 1220 р. Субутай знишив Закавказє, потім через Дербент пройшов на північний Кавказ.
28. відома також як Подоння, територія у басейні річки Дон. Розташована в центральній частині Російської рівнини.
29. Також відома як Стугнянська оборонна лінія.

Джерела

• Андріяшев (1926). Нарис історії колонізації Київської землі.
  Повна назва
  Олександер Андріяшев. Нарис історії колонізації Київської землі до кінця XV віку // Київ та його околиця в історії і пам'ятках / Українська академія наук, Історична секція; Під редакцією голови секції академика Михайла Грушевського. — Київ : Державне видавництво України, 1926. — Т. ХІІ. — С. 33-79.

• Іванченко Л. І. Пороська оборонна лінія Південної Русі // Нариси з воєнної історії давньої України. — К., 2005. — С. 193—198.
• Квітницький М. Пороська захисна лінія: етапи формування та розвитку (у світлі писемних та археологічних джерел) // Місце і значення Поросся в історії України (ІХ-XVII ст.) [Текст]: матеріали наук.-практич. конф., [Корсунь-Шевченківський, 28 листопада 2007 р.] / Управ. культури і туризму Черкаськ. облдержадміністрації, Корсунь-Шевченків. держ. істор.-культ. заповідник. — Черкаси: Чабаненко Ю. А., 2007. — С. 17-50.

Археологія   Війна   Історія України