Бувши учнем чотирикласного міського училища, Кузьма познайомився з двома місцевими іконописцями, у яких він міг спостерігати за всіма етапами створення ікони. Під враженням від побаченого він спробував самостійно малювати ікони та пейзажі олійними фарбами. 1893 року закінчив училище.
Пропрацювавши літо в судноремонтних майстернях, восени Кузьма відправився до Самари аби вступити до залізничного училища, але провалився. У підсумку опинився в класах живопису та малювання Ф. О. Бурова. Тут він отримав ази малювальної майстерності. Однак 1895 року Буров помер, отже освіта залишилася незакінченою. Пізніше Петров-Водкін так згадував: «До закінчення нашого перебування у Бурова ми жодного разу не спробували підійти до натури, завдяки чому не отримували справжньої цінності знань».
Кузьма повернувся на батьківщину, де йому допоміг випадок. До Хвалинська приїхав знаменитий петербурзький архітектор Р. Ф. Мельцер. Він прибув на Волгу на прохання своєї старої знайомої — поміщиці Ю. І. Казарьїної, яка хотіла попросити Мельцера побудувати для неї черговий маєток. Мати Петрова-Водкіна, Ганна Пантеліївна, працювала покоївкою у сестри Казарьїної. Вона показала архітектору малюнки свого талановитого сина. Мельцер був вельми вражений таким живописом і відвіз Кузьму Сергійовича до Петербурга, де дав гарну художню освіту в петербурзькому Центральному училищі технічного малювання Штігліца. Хвалинські купці, в тому числі й Казарьїна, надсилали щомісяця 25 рублів щоб підтримати Кузьму, але той вважав це «даткою, за яку потім потрібно буде дякувати».
Свою роботу художника Петров-Водкін почав зі створення образу Богоматері з Немовлям на стіні церковної апсиди Ортопедичного інституту доктора Вредена в Олександрівському парку на Петроградській стороні. Для того, щоб трансформувати ескіз своєї ікони в майоліку, Кузьма Сергійович поїхав до Лондона, де картину обробили на керамічній фабриці «Дультон».
У початковий період творчості Петров-Водкін зазнав сильного впливу зарубіжних майстрів символізму та «модерну». Його вважають одним з виразників символістських тенденцій у тогочасному російському живописі. З 1910-х років він перейшов від алегоричних до цілісних монументально-декоративних творів. Петров-Водкін цікавився раннього Відродження та руським іконописом, результатом чого вважають розробку ним сферичної перспективи. Художник також створював тематичні картини, портрети, натюрморти[7][8].
Еротизм у творчості
Деякі роботи Петрова-Водкіна були сприйняті як такі, що містять еротизм[9].
Одна з найвідоміших ранніх робіт — «Сон» (1910) зображує двох оголених жінок, які пильно дивляться на сплячого оголеного чоловіка. Картина викликала дискусію серед художників і різку критику в пресі. Вона стала предметом суперечки між двома знаменитими художниками: головним захисником картини виступив Олександр Бенуа, а найбільш різким критиком — Ілля Рєпін[10].
Серед картин Петрова-Водкіна чимало зображень оголених чоловіків.
Епишин А. С. Миф, проект и результат. Ранняя советская живопись 2-й половины 1920-х — начала 1930-х годов. — М.: Грифон, 2012. — ISBN 978-5-98862-083-9