PROFILBARU.COM

Певницький Василь Федорович
Певницький Василь Федорович
Народився	12 (24) березня 1832; Мале Юр'єво (Владимирська область), Муромський повітd, Владимирська губернія, Російська імперія
Помер	24 липня (6 серпня) 1911 (79 років); Київ, Російська імперія
Поховання	Некрополь Вознесенського Флорівського монастиря
Країна	Російська імперія
Діяльність	богослов
Alma mater	Муромське духовне училищеd
Нагороди
	; ; ;

Певницький Василь Федорович (29 лютого 1832, Васильєвський Погост Муромського повіту Владимирської губернії (нині Мале Юр'єво), Російська імперія — 12 липня 1911, Київ, Російська імперія) — випускник і викладач Київської духовної академії, гомілет, пасторолог, педагог, релігійний публіцист, громадський діяч, мемуарист.

Життєпис

Навчався у Муромському духовному училищі (1841—1846), Владимирській духовній семінарії (1846—1851). Як найуспішніший із учнів, мав продовжувати навчання у Московській духовній академії, однак на власне бажання був рекомендований до вступу у Київську духовну академію, де навчався в 1851—1855 роках. Здобув ступінь магістра богослов'я та словесних наук. Випускний твір присвятив темі: «Критический взгляд на реформацию, произведенную Лютером». Після навчання залишився у академії на посаді бакалавра кафедри загальної словесності.

З 1860 року — екстраординарний професор загальної словесності, з 1862 рок — ординарний професор кафедри церковної словесності. Читав курси гомілетики та історії проповідництва, пастирського богослов'я, викладав німецьку мову, загальну словесність. У 1872 році здобув ступінь доктора богослов'я. Залишався в штаті Київської духовної академії до самої своєї відставки у 1905 році^[2].^[3]

Був членом церковно-археологічного товариства при академії. На заповідані кошти та зібрані благодійні кошти у Київській духовній академії було засновано 2 премії імені Певницького за найкращі гомілетичні твори студентів. Був обраний почесним членом Київської духовної академії, затверджений у статусі понадштатного ординарного професора із правом членства у раді академії, засідання якої відвідував майже до останніх днів життя.^[3]

Помер у Києві, похований на нижньому кладовищі Київського Свято-Вознесенського Флорівського жіночого монастиря.

Науково-творча спадщина

Був науковим редактором журналів «Воскресное чтение» (1879–83) та «Труды Киевской духовной академии» (1890—1905); долучався до підготовки ювілейних видань з нагоди 50-річчя академії (1869), святкування 900-річчя Хрещення русі та ін., видання серії «Приходская библиотека» (редактор-упорядник у 1893—1903).^[3]^[4]

Залишив значний творчий доробок у царині історії та теорії гомілетики, пастирського богослов'я, історії та теорії літератури, патрології, порівняльного богослов'я, педагогіки, релігійної публіцистики. Відомий як автор низки монографічних праць та численних статей, рецензій, критико-бібліографічних оглядів, проповідей, промов та інших публікацій (інколи за криптонімами: «В. П.», «П.», «П-цкий, В.», «Z.») у церковній і світській періодиці. Першим виокремив гомілетику як самостійну богословську дисципліну, курс якої містив «історію проповідництва в стародавній християнській церкві на сході і заході», «епохи „середніх віків на заході“», а також у російській церкві до XV ст."^[2]. Найвищу оцінку сучасників отримали його проповіді на великопісних пасіях, виголошені у Києво-Братському Богоявленському монастирі у 1858—1904 роках. Залишив мемуари, які є джерелом з історії академії і російської духовної освіти XIX — початку ХХ ст.^[3]

За словами Дмитра Богдашевського, ректора Академії та багаторічного редактора «Трудов…», Певницький «був великим художником слова… Він почав з проповіді Іоанна Хрестителя і довів історію проповіді до наших днів. Опублікувавши кілька статей з пастирства, він потім у великій своїй праці змалював живий образ пастирського служіння. Теж саме він зробив і у галузі церковного красномовства. Професор все своє життя віддав Академії, створив цілу школу учнів і послідовників і збагатив вітчизняну богословську науку»^[4].

Праці

Образ Господа и Спасителя нашего Иисуса Христа, как учителя // Труды Киевской духовной Академии. — 1868. — № 3. — С. 374—418.
Педагогические заметки // Труды Киевской духовной Академии. — 1866. — № 7. — С. 331—352.
Педагогические заметки // Труды Киевской духовной Академии. — К., 1866. — № 9. — С. 124—156.
В каком виде может и должна быть поставлена кафедра гомилетики // Труды Киевской Духовной Академии. — 1863, № 3.
Позднейшие протестантские гомилетики // Труды Киевской Духовной Академии. — 1887, № 2,

Св. Григорий Двоеслов, его проповеди и гомилетические правила. — Киев: тип. Киевопечер. лавры, 1871. — [4], 339 с..
Св. Лев Великий и его проповеди. — Киев, 1871
Четыре слова о любостяжании, сказанные на пассиях в течение великого поста (в 1876 году). — Киев, 1876.
Воспоминания о покойном митрополите Киевском Арсении. — Киев, 1877.
Следы проповедничества в древнейшей отеческой письменности. — Киев, 1878.
Религия в обществе человеческом. — Киев, 1880.
Религия и семейство. — Киев, 1880.
Протоиерей Александр Михайлович Воскресенский, экстраординарный профессор Киевской дух. академии. — Киев, 1884.
Святой Ипполит, епископ римский и дошедшие до нас памятники его проповедничества. — Киев, 1885.
Священник: Приготовление к священству и жизнь священника. — Киев: тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1885. — [4], 265 с.;
Священник: приготовление к священству и жизни священника. — 2-е изд. — Киев: Тип. А. Н. Иванова, 1886. — [3], 275, IV c.
Служение священника в качестве духовного руководителя прихожан. — Киев, 1890.
Служение священника в качестве духовного руководителя прихожан. — Киев, 1891.
Священник: Приготовление к священству и жизнь священника. — 4-е изд. — Киев: тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1891. — 277, IV с.
Образование отцов-проповедников IV века. — Киев, 1892.
Из истории гомилетики: Первая самая древняя гомилетика. — Киев, 1892.
Священство: основные пункты в учении о пастырском служении. — Киев, 1892.
Средневековые гомилетики. — Киев, 1895.
Священник: Приготовление к священству и жизнь священника. — Киев, 1897.
Священство: Основные пункты в учении о пастырском служении. — Киев, 1897.
Служение священника в качестве духовного руководителя прихожан. — СПб., 1898.
Из истории гомилетики. Гомилетика в новое время, после реформации Лютера. — Киев, 1899.
О счастии. Где ищут счастия и где нужно искать его? — Киев, 1900.
Об отношении к церкви нашего образованного общества. — Киев, 1902.
Христианский взгляд на скорби и страдания, нас постигающие. — Киев, 1902.
О загробной жизни: Что ожидает нас за гробом? — Киев, 1903.
Сборник слов, произнесенных в церкви Киево-Братского монастыря на вечернем богослужении, известном под именем пассии. — СПб., 1905.
Церковное красноречие и его основные законы. — Киев: тип. И. И. Горбунова, 1906. — [4], IV, 296 с..
Церковное красноречие и его основные законы. — СПб., 1908.
Мои воспоминания. Ч. 1—2. — Киев, 1910—1911.
Мои воспоминания: служение в акад. в должности проф. — Киев: тип. АО «Петр Барский в Киеве», 1912. — [2], 87 с..

Примітки

↑ ^а ^б ^в Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
d:Track:Q1768199 d:Track:Q649 d:Track:Q5061737
↑ ^а ^б Лиман С. І. Історія середніх віків у творчості професора Київської духовної академії Василя Федоровича Певницького (1832—1911) // Вісник Харківської державної академії культури. — 2010. — Вип. 31. — С. 40-48.
↑ ^а ^б ^в ^г Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.
↑ ^а ^б Бойко А. Vivat academia, vivat professors // Стиль і текст. — К., 2006. — Вип.7 — С. 256—263.

Джерела

Київська духовна академія (1819—1924) в іменах: енциклопедія: в 2 т. / упоряд. і наук. ред. М. Л. Ткачук; відп. ред. В. С. Брюховецький. — Т. 1. А–К. — К.: Видавничий дім «КМ-Академія», 2015.
Титов Ф. Заслуженый ординарный профессор Киевской духовной академии Василий Федорович Певницкий (Некролог)// Труды Киевской духовной академии. — 1911. — № 9. — С. 145—179.
'Гроссу Н. Профессор В. Ф. Певницкий как гомилет // Труды Киевской духовной академии. — 1911. — № 9.