У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Пародія (значення).
Логотип Фрикопедії, пародії на Вікіпедію
Паро́дія (від дав.-гр. παρά «біля, окрім, проти» и дав.-гр. ᾠδή «пісня») — текст, у якому відбувається комічне чи сатиричне наслідування іншого тексту.
Пародія в перебільшеному вигляді відтворює характерні особливості оригіналу. Зазвичай вона навмисне будується на невідповідності стилістичного і тематичного планів тесту: наприклад, «низький» предмет описується «високим» стилем («бурлеск»), а «високий» — низьким стилем («травестія»). Пародія існує практично в усіх видах мистецтва: літературі, кінематографі, музиці, образотворчому, естрадному та цирковому мистецтві.
Пародія полягає в невідповідності стилю тематиці мовлення, що досягається імітацією творчої манери, образного ладу, композиційної структури оригінального тексту. Об'єктом пародії може бути як художній твір, так і наукова праця, концепція, традиція чи державна політика[1].
На відміну від стилізації та звичайного наслідування, пародія переінакшує оригінальний твір, надаючи йому дивного, несерйозного змісту. Через це пародія іноді визначається як антижанр. Від містифікації відрізняється присутністю явних посилань на першоджерела[1]. Сприйняття пародії передбачає впізнавання пародійованого тексту. Пародія завжди вторинна щодо нього[2].
Історія
Плакат, що запрошує волонтерів до козацької армії. «А ти записався добровольцем?». Пародія на плакат Червоної армії
Запровадили пародію давньогрецький письменник Гіппонакт з Ефесу (VI ст. до н. е.) і Гегемон із Тазосу («Гігантомахія», V ст. до н. е.). Відомими античними пародіями були «Батрахоміомахія» — пародія на «Іліаду» Гомера, а також «Циклоп» Евріпіда — пародія на «Одіссею» Гомера, «Жаби» Арістофана — пародія на трагедії Евріпіда («Телеф» та ін.), його ж «Хмари» — на твори Сократа і софістів, менніпова сатира тощо[1].
Вагоме місце пародія посідає в українському фольклорі, зокрема у низовому козацькому бароко. За спостереженням Григорія Нудьги («Українська літературна пародія», 1963), пародія у давній українській літературі започаткована в XVI ст. Першим її зразком вважається вірш «Еlegia Аlехіі» Феофана Прокоповича[1]. Відомий такий піджанр українського фольклору, як пародійні думи, в яких висміюються нагативні риси характеру людей: «Дума про Чабана», «Вареницька невольницька», «Дума про Михія», «Дума про Микитку». Деякі з них є пародіями на серйозні думи. Так, у «Вареницькій невольницькій» наслідується «Дума про плач невільників», але в ролі невільників виступають вареники[6]. Існує різновид народної драми «весілля-пародія», що іноді включається до перебігу справжнього весілля[7].
↑ абвгдеПародія / Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Т. 2. Київ: ВЦ «Академія». 2007. с. 186—187.
↑ абПародія / Українська музична енциклопедія. Т. 5. Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України. 2018. с. 76—83.
↑Lealos, Shawn S.; Rona, Mik (5 січня 2020). 20 Best Parody Movies, Ranked. ScreenRant(англ.). Процитовано 28 вересня 2023.
↑Wilds, Anastasia (16 лютого 2022). 10 Best Parody Video Games. ScreenRant(англ.). Процитовано 28 вересня 2023.
↑Коваль-Фучило, Ірина (2007). Українські народні думи: феномен пародіювання / Народна творчість та етнографія. Т. 6. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України. с. 94—98.
↑Фотій, Надія (2010). Українські весілля-пародії в Саскачевані: дещо про народний бурлеск / Народознавчі Зошити. Т. 3—4. Інститут народознавства НАНУ. с. 378—383.