Народився у вельможній родині. Сам був сином придворного короля Франциска І. Батько влаштував Ронсара пажом у Франциска І. Пізніше П'єр переїхав до Шотландії до тамтешнього королівського двору, що був тісно пов'язаний родинними зв'язками з двором королів Франції. Освіту здобув гуманітарну, в тому числі в колежі Кокре, навчався в Парижі у Жана Дора. Гонитва за насолодами призвела до захворювання на сифіліс, ускладненням стала глухота. Перший вірш був надрукований у 1547 році. Після повернення з Шотландії посів посаду надвірного поета короля Генріха ІІ. Після смерті молодого короля Карла ІХ у був в опалі і його надвірна кар'єра закінчилася.
Збереження і любов до рідної мови
Постать поета Війона в книзі «Великий заповіт» 1489 року.
Франція завжди докладала чималих зусиль для збереження, збагачення і розвитку рідної мови і культури. До процесу залучився і П'єр де Ронсар. Разом з дю Белле він розробив план масштабної поетичної реформи, яку декларував Жоашен дю Белле в праці «Захист і уславлення французької мови».
Водночас література Франції стала дедалі більше поділятися на простонародну і надвірну. П'єр де Ронсар, Жоашен дю Белле якраз представники вченої і надвірної поезії, яку плекали при королівському дворі.
Зовсім інше крило поезії Франції уособлював Франсуа Війон (1431–1491), який не робив надвірної кар'єри і не був пов'язаний з аристократією Франції. Проте його творчий доробок не менший за внесок і реформи П'єра де Ронсара.
Творчість
Ронсар залишив багату поетичну спадщину. Оспівував радість життя, кохання (збірки «Любовні вірші», 1552–53; «Продовження любовних віршів», 1555; цикли «Нове продовження любовних віршів», 1556; «Сонети до Єлени», 1578), писав вірші на громадянські, патріотичні, філософські теми (збірки «Оди», 1550–32; «Гімни», 1555–56). В «Роздумах про бідування цього часу» (1560–62), «Застереженні французькому народу» (1563) засуджував релігійні війни. Автор збірок «Елегії» (1565), мадригалів, епітафій. В останні роки життя працював над епічною поемою «Франсіада» (1572, незакінчено). Трактат Ронсара «Короткий виклад поетичного мистецтва» (1565) відіграв значну роль у формуванні французького класицизму.
Benedikte Andersson, L'invention lyrique. Visages d'auteur, figures du poête et voix lyrique chez Ronsard, Paris, Honoré Champion, 2011
François Rouget, Pierre de Ronsard, Paris-Rome, Memini, Bibliographie des Écrivains français, n° 27, 2005
Marc Carnel, «Le sang embaumé des roses», Genève, Droz, 2004
André Gendre, L'Esthétique de Ronsard, Paris, SEDES, 1997
Yvonne Bellenger, Lisez la Cassandre de Ronsard, Paris, Champion, Unichamp, 1997
Michel Simonin, Pierre de Ronsard, Paris, Fayard, 1990
Oliviert Pot, Inspiration et mélancolie dans les Amours de Ronsard, Genève, Droz, 1990
Yvonne Bellenger, La Pléiade. La Poésie en France autour de Ronsard, Paris, Nizet, 1988
Albert Py, Imitation et Renaissance dans la poésie de Ronsard, Genève, Droz, 1984
Українською мовою
М. В. Дяченко. Гімн вічності: філософська поетика Ронсара // Культура України : зб. наук. пр. / М-во культури України, Харків. держ. акад. культури. & — Харків, 2013. Вип. 40. Стор. 67–75.
Посилання
Ронсар П'єр де // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 439. — ISBN 966-692-744-6.