Омо́графи (від дав.-гр.ὁμός — «однаковий» + γράφω — «пишу») — слова, що мають однакове написання, але різне звучання і значення.
В українській філології цей термін рідко використовується, оскільки в українській мові написання та вимова слів зазвичай повністю збігаються. Через такий збіг, у менш технічному використанні омографи часто не відрізняють від омонімів. Однак у мовах, де вимова значно розбігається з правописом, можуть існувати великі ряди омографів — до них належать, зокрема, російська й англійська мови.
Омографи в українській мові
Український правопис передає звучання слів достатньо однозначно, тому омографія в ньому відносно малопоширена. Однак, деякі особливості вимови, що впливають на зміст, на письмі не передаються, тому можуть виникати омографічні пари.
Зокрема, ознакою фонетичного розрізнення ряду омографів є наголос, який, незважаючи на існування усталеного способу його графічного позначення, на письмі здебільшого не використовується. Приклади омографів, що відрізняються наголосом:
наві́сний (про траєкторію) і навісни́й («той, що нависає», «призначений для підвішування»; «навіжений, знавіснілий»)
наре́чений («названий») і нарече́ний («жених»)
ні́коли («наразі нема часу для чого-небудь») і ніко́ли («за жодних обставин»)[1]
о́бід (обруч, деталь колеса) і обі́д (прийом їжі) — омографія існує лише в називному і знахідному відмінках, оскільки кореневий [і] має різне походження: у першому слові — від [о], у другому — від [ѣ].
о́бруч (поряд) і обру́ч (велике кільце, браслет)
о́писка (мінеральна фарба) і опи́ска (випадкова помилка в написаному тексті)
о́чник (студент очного відділення) і очни́к (окуліст)
па́хол («холка») і пахо́л («слуга», «підліток»)
по́діл (ділення) і поді́л (низ) — омографія існує лише в називному й знахідному відмінках
пра́вило (настанова, припис) і прави́ло (інструмент)
си́тник (хліб; майстер, що виготовляє сита) і ситни́к (рослина)
сі́м'я (насіння) і сім'я́ (родина) — омографія існує лише в називному відмінку, бо ці слова належать до різних типів відмінювання (сі́м'я — сі́мені і сім'я́ — сім'ї́)
фа́нза (китайське житло) і фанза́ (китайська тканина)
ці́лик (приціл) і ціли́к (цілина)
Окрім того, до такого типу омографів належать також граматичні форми слів, що відрізняються лише наголосом: ру́ки (Н. мн.)/руки́ (Р. одн.).
Ряд омографів відрізняється лише твердістю чи м'якістю зубних приголосних перед і — ця особливість української фонетики графічно відображалась у деяких старих правописах (зокрема, в желехівці), але не має графічного відображення в сучасній орфографії. Твердість зубних приголосних ([d], [t], [z], [s][t͡s], [d͡z], [n], [ɭ]) зберігається перед [і] на місці історичного [ɔ], перед закінченням прикметників твердої групи, а також на межі префікса, в решті випадків зубні приголосні перед [і] здебільшого вимовляються м'яко. Наприклад, ніс (носа)/ніс (нести), надійний («що дає надої»)/надійний («що дає надію») відрізняються, відповідно, твердістю та м'якістю приголосної перед і, що виникла, відповідно, з історичних [ɔ] та [ɛ]/[ě] (внаслідок ікавізму). Пари дружні(згуртовані, від дружний)/дружні (союзні, неворожі, від дружній), насінні (насінний)/насінні (насіння) та деякі інші відрізняються твердістю/м'якістю приголосної перед закінченням. У ряді діалектів, однак, розрізнення твердості/м'якості приголосних перед і зникло, тому такі омографи можуть розглядатись і як омоніми.
У період, коли з українського алфавіту було вилучено букву ґ, омогрфами стали такі пари слів, як ґніт/гніт, ґрати/грати — розрізнення фрикативного/проривного г зберігалося при вимові і було частиною орфоепічної норми радянського періоду, хоч і не відображалось на письмі.
В інших мовах
Російська мова
У російській мові причиною появи омографів також є здебільшого неоднозначність наголосу:
жа́ркое («жарке») і жарко́е («печеня»)
за́мок (споруда) і замо́к (пристрій)
за́пах («запах») і запа́х («перекриття однією полою одягу другу, захі́д»)
.png)
