Фортеця мала чотири бастіони і три кавальєри. Бастіон придворний із боку саду з надшанцем; бастіон розташований біля «ринкового кавалера»; водний бастіон із надшанцем і порожній бастіон, бо не мав надшанця (його ще називають кавалером). У придворному бастіоні були розміщені важкі гармати («Кантор» і «Василіск»), а на надшанці — стрілецька позиція гармати під назвою «Кит». З одного боку бастіону був каземат із пандусним відділенням «Йгніс». Навпроти брами був вал або кавалер із 18-фунтовою гарматою «Самсон».
Облога
23 березня командир фортеці Микола Юдицький відмовився здати фортецю, і тому Іван Хованський наказав розпочати підготовку до штурму зі створення облогових батарей і опрош. Перший штурм був здійснений перед світанком 26 березня. Під час атаки московські війська вигукували «царьов, царьов город!»[1]. Після того, як ворог прорвався до валів, розбуджена залога фортеці після кількох годин бою витіснив москалів, убивши кілька десятків нападників[2]. Наступний напад москалі здійснили 15 травня, але і цей був відбитий. Як повідомляється, внаслідок двох штормів Хованський відповідно до подій втратив близько 1 тис. людей, а вдвічі більше загинуло від гарматного вогню. 17 полонених москалів повісили на валах. Московські війська постійно переслідували війська Самуїла Оскерки і вбивали місцеве населення (вони спалювали, зокрема, Зельва).
Після приходу з Москви наприкінці травня загону у 3000 стрільців розпочався третій штурм, який був відбитий із великими втратами нападників, а потім четвертий штурм вночі, також відбитий залогою фортеці. За три місяці облоги фортеця витримала чотири російські штурми. У таборі росіян, які вели облогу, поширювалося дезертирство (щоночі втікало кілька десятків солдатів)[3].
Наближення допомоги польсько-литовського війська руського воєводиСтефана Чарнецького та великого гетьмана литовськогоПавла Сапіги змусило Хованського зняти облогу, залишивши кілька тисяч піхотинців у таборі, щоб блокувати гарнізон, і вирушив назустріч майбутній підтримці. Битва під Полонкою, програна росіянами 28 червня, врятувала Ляховичі, які оборонялися три місяці. Після звістки про поразку російські війська залишили Ляховичі, а 2 липня до стін фортеці підійшло переможне польсько-литовське військо.
Успішну оборону Ляховичів тодішні люди пов'язували з втручанням Матері Божої, яка дала йому назву «литовська Ясна Гура».
Малов А. В., Русско-польська война 1654—1667, [в:] Цейхгауз, 2006.
Міхал Чарнявки, Аб решках Ляхавіцької фартеції, [in:] Castrum, urbis et bellum: Зборнік наукових праць. Присвячується пам'яті професії Міхася Ткачова, Барановичі 2002, с.421.
.jpg)
