Міре́й Дарк (фр. Mireille Darc), справжнє прізвище Егроз (15 травня 1938(19380515), Тулон — 28 серпня 2017, Париж) — французька акторка, співачка, сценаристка та режисерка. За 20 років знялася в близько 50 кінострічках. Одна з найпопулярніших акторок французького кінематографу другої половини 1960-х — 1970-х.
Найбільшого успіху їй принесли ролі в фільмах режисера Жоржа Лотнера, а популярність — ролі в комедіях «Високий блондин в чорному черевику» і «Повернення високого блондина», де її партнерами були П'єр Рішар і Жан Рошфор[7]. Знімалася в кіно- і телефільмах у Франції, Італії, Іспанії, Великій Британії. У 1990-2000-х знімалася, в основному, на телебаченні. Крім роботи в кіно: грає в театрі, виступає як співачка, знімається в рекламі.[7]
Мірей Егроз народилася 15 травня 1938 року в Тулоні (Франція) у провінційній сім'ї молодшою з трьох дітей (мала ще два брати). Батько — садівник швейцарського походження, а мати керувала бакалією.
Мірей з відзнакою закінчила консерваторію в рідному Тулоні (Conservatoire d'Art Dramatique de Toulon). З дитинства мріяла про сценічну кар'єру. У 1959 році переїхала в Париж, де спочатку працювала моделлю. Грала в спектаклі «Герой і солдат» за п'єсою Бернарда Шоу. У 1960 році дебютує на телебаченні («La grande Brétèche» — режисер Claude Barma, «Hauteclaire» — режисер Jean Prat і «l'Eté en Hiver» — режисер Франсуа Шале) у невеликих ролях і в кіно у фільмі Пуатрено «Привид». Потім знімалася в кількох незначних ролях[8]. З 1962 року грала у театрі в п'єсах за творами Пітера Устінова («Фотофініш» (Photo finish)), Ніла Саймона («Босоніж по парку» (Barefoot in the Park / Pieds nus dans le parc)), Курцій Малапарте, Роберта Джеймса Воллера. Париж був її стихією. Провінційка швидко перетворилася на вишукану особу, не втративши своєї безпосередності. Першу велику роль отримує у фільмі Ле Шану «Месьє» (де її партнером був Жан Габен) (1964).
Потім на Мірей звернув увагу кінорежисер Жорж Лотнер. Для фільму «Галя» Лотнер зажадав, щоб темноволоса кучерява Мірей перетворилася на платинову білявку. У 1965 році за роль в картині «Галя», де Мірей зіграла жінку, вільну від умовностей, жрицю вільного кохання, вона була удостоєна призу на фестивалі Мар-дель-Плата[9]. Саме білявкою Мірей Дарк і полюбили французи. Акторка стала не менш популярною за Бріжит Бардо. А після фільмів «Крижані груди» і «Високий блондин в чорному черевику» Мірей Дарк стала втіленням жіночої привабливості не тільки у Франції[10].
З Жоржем Лотнером і почалася її справжня кар'єра, з ним вона співпрацювала в 13 картинах. У Франції акторку прозвали «La Grande sauterelle» за назвою однойменного фільму, що вийшов на екрани у 1967 році. Багато жінок намагалися наслідувати її у всьому: від зачіски до манер її героїнь.
Наступний етап у житті акторки почався в 1969 році, коли вже популярна Мірей Дарк на зйомках стрічки «Джеф» познайомилася в Аленом Делоном, який розлучився на той час з Ромі Шнайдер і дружиною Наталі Делон[10]. Вони зблизилися в житті і в професії, багато знімалися разом[9]. Вона стане помічницею Делона по бізнесу (їздитиме по Європі, укладатиме контракти, шукатиме приміщення для нових магазинів) і його цивільною дружиною. 15 років стали для нього це рекордно тривалими стосунками. До Мірей дуже прив'язався син Делона Ентоні[10].
Кар'єра Мірей Дарк раптово перервалась на початку 1980-х. Акторка по дорозі на відпочинок до Італії потрапила в автокатастрофу, перенесла операцію на серці. Після того, як Мірей виписали з лікарні, у 1982 Делон покинув її заради молодої акторки Анн Парійо[9], що стало для неї ще одним важким ударом[11].
Після операції і розриву у житті Дарк починається чорна смуга. Акторка майже рік перебувала в депресії[10].
Лише у другій половині 1990-х Мірей Дарк стала поступово повертатися до роботи. У 1983 виходить стрічка «Якщо вона скаже так, я не скажу ні». Повернення після великої перерви на телеекран (серіал «Обпалені серця») викликало велике здивування французів: здавалося, її краса не підвладна часу.
Після 1984 року Дарк практично зовсім не знімається для великого кіно, більше захоплюючись театром, фотографією та астрологією. Вона пише сценарій за романом Катрін Панколь «Варварка» і режисує картину «Варварка», героїня якої Софі не знає, що таке любов. Працює на телебаченні, не тільки як акторка серіалів, але як і режисерка-кінодокументалістка.
З 1992 по 2007 Мірей Дарк знімає серію репортажів. У своїй творчості звертається до важких і гострих соціальних тем: проблеми донорства, проституції, захворювання на рак[10].
У 1996 році зустрічає Паскаля Депре (Pascal Desprez), архітектора, який супроводжує її на всіх офіційних заходах. Згодом вони одружуються.
У 2005 році Мірей стає Лицарем Почесного легіону Франції, отримавши нагороду з рук колишнього міністра економіки і фінансів Франції (1981–1984), голови Європейської комісії (1985–1995) Жака Делора. Публікує в тому ж році автобіографію «Поки битиметься моє серце» (Tant que battra mon coeur).
У 2006 році Мірей Дарк отримує знак Почесного легіону від президента республіки пана Жака Ширака. Вона скрізь почесна і бажана гостя.
Померла 27 серпня 2017 року у Парижі[12]. Про смерть Мірей Дарк повідомили її рідні, проте причин уточнювати не стали. Відомо лише, що ще у вересні 2016 року акторка пережила три інсульти, а після крововиливу в мозок втратила здатність говорити[13][14].
Похована 1 вересня у Парижі[15].
Біографії Франція Кінематограф