Музеї закладів вищої освіти — навчальні, науково-дослідні і культурно-освітні структурні підрозділи закладів вищої освіти. Музеї, які зберігають об'єкти, що становлять національне надбання, знаходяться у відомстві Міністерства освіти і науки, інші мають відомчий статус і не є юридичними особами. Точна кількість музеїв та колекцій при закладах вищої освіти в Україні невідома.
Історія
Перші відомості про колекцію, яка використовувалася для навчальних та дослідницьких потреб, у навчальних закладах вищого типу на території сучасної України відносяться до зламу XVIII–XIX століть. У 1803–1804 роках ректор Києво-Могилянської академії Іреней Фальковський, викладач алгебри та геометрії, створив в академії природничий кабінет, до якого передав привезеним ним з-за кордону прилади: астролябію, телескоп, барометри, схеми Коперніка тощо [1].
Періодом розквіту музеїв і збірок вищої вважають ХІХ століття. Цьому сприяли нормативно-правові документи як Російської так і Австрійської імперії, що зобов'язували створення таких допоміжних підрозділів як необхідного знаряддя для забезпечення потреб студентів і викладачів.
Університетські Статути ХІХ століття (1804, 1835, 1863), які поширювали свою дію на підросійську Україну, обумовили створення музеїв у Харківському, Київському та Новоросійському університетах, оскільки забезпечували юридичний і фінансовий аспекти їхньої діяльності.
У Харківському університеті упродовж 1805–1807 років було створено природничий (згодом розділений на зоологічний і мінералогічний), технологічний і астрономічний кабінети, а також кабінет природничої історії. Математичний та ботанічний кабінети започатковано у 20-ті роки ХІХ століття. В середині 1880-х років в університеті налічувалося близько 20 музеїв і навчальних кабінетів.
У 1872 році започатковано церковно-археологічний музей при Київській духовній академії. Згідно статуту, він започатковувався з метою успішного викладання і наукової розробки церковної археології та збереження для науки церковних старожитностей. Музей був першою в Україні і єдиною в Російській імперії інституцією такого роду.
На зламі ХІХ–ХХ століть почали формуватися меморіальні музеї, здебільшого при профільних вищих навчальних закладах. У 1899 році в Миколаївській академії генерального штабу почав діяти музей, присвячений полководцю Олександру Суворову. У 1909 році з нагоди святкування 100-річчя з дня народження автора «Ревізора» і «Мертвих душ» група професорів Ніжинського історико-філологічного інституту організували музей Миколи Гоголя на
базі збірки пам’ятних речей літератора, яку почали формувати у стінах навчального закладу, де навчався письменник, ще з середини ХІХ століття.
Першим у своєму роді був педагогічний музей Глухівського педагогічного інституту, який почав діяти в 1909 року.
У 1852–1853 роках було засновано палеонтологічний і мінералогічний музей Львівського університету, хоча відповідні колекції почали нагромаджувати ще в 20-х роках ХІХ століття, наприкінці ХІХ століття почав діяти археологічний кабінет. Схожа історія й зі збірками Чернівецького університету, після створення якого в 1875 році для забезпечення навчально-дослідницької діяльності було організовано ботанічний, зоологічний, мінералогічний та фізичний кабінети.
«Золотий вік» музеїв вищих навчальних закладів, який був перерваний у 1914 році. [2]
Упродовж радянського періоду історії музеї перетворилися на майданчики ідеологічної пропаганди, навчальну місію продовжували виконувати лише музеї природничого профілю.
У 1980-х — на початку 1990-х розпочалося переоформлення і перепрофілювання уже діючих музейних установ, а також створеннях нових з розвитком мережі ВНЗ. Нові виставки почали базуватися на матеріалах, які висвітлювали маловідомі сторінки історії, які раніше часто були забороненими.[3]
«Положення про музей при закладі системи Міністерства освіти України» 1997 року закріпило громадський статус музеїв вищих навчальних закладів та урівняло завдання шкільних музеїв та музеїв ВНЗ.[4]
Заснування університетського музею відбувається, як правило, за наказом ректора або рішенням Вченої ради профільного факультету. Діяльність університетських музеїв ніяк не регламентується ані законодавчою базою, ані Міністерством культури, ані Міністерством освіти й науки України і фактично повністю залежить від волі і можливостей керівництва університету[5].
Музеї ВНЗ України
Скелети у Зоологічному музеї Одеського університетуІсторія телекомунікацій в Музеї КПІ
Вищого державного навчального закладу України "Буковинський державний медичний університет: Історико-медичний музей[6], Анатомічний музей, Музей патології людини[7]
↑Києво-Могилянська академія в іменах, XVII—XVIII ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 557—559.
↑Музеї університету. Університетознавство(укр.). 13 січня 2018. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 25 вересня 2020.
Джерела
Шидловський І. В. Зоологічні музеї університетів України // Природнича музеологія: теорія та практика / Мат-ли Всеукр. наук.-практ. конф, 17-18 вересня 2009 р., м. Кам’янець-Подільський. – Львів-Кам’янець-Подільський, 2009. – С. 18-32.
