Миколаївське адміралтейство (1788—1914); Російське суднобудівельне товариство (1914—1920); Тремсуд (1920—1931); Завод імені 61 комунара (1931—1941); Північна верф (1941—1944); Завод імені 61 комунара (1944—2017)
Наприкінці XIX століття Миколаївське Адміралтейство опинилось у скрутному становищі через відсутність своєчасної модернізації виробництва, тому було вирішено на місті застарілих корпусів побудувати новий завод і сухі доки в районі Соляних хуторів. Від цих планів відмовились, коли геологічні вишукування, здійснені на місці розташування сухих доків, дали негативні результати. В 1910 році Адміралтейство закрили.
Цусімська битва, в якій Японія розбила російську ескадру, показала, що імперії потрібні нові кораблі й заводи для їх будівництва. Саме тому група морських фахівців і великих комерсантів звернула увагу на цехи Миколаївського Адміралтейства і вирішила створити акціонерне товариство для його відновлення та будівництва сучасних кораблів.
Керували заводами із Петрограду. І, бувши різними юридичними особами, у цих підприємств були спільні директори правління.[1]
Установчий комітет під керівництвом генерал-лейтенанта у відставці В. М. Іванова 5 листопада 1911 в Петербурзі зібрав перші установчі збори акціонерів Російського суднобудівного товариства. Збори прийняли рішення про проектування та будівництво двох лінкорів, уклало договір з Морським міністерством на оренду в Миколаєві колишнього казенного Адміралтейства і призначило директором майбутнього заводу «Руссуд» М. І. Дмитрієва.
Під будівництво заводу відвели 27,6 десятин землі на лівому березі Інгулу, до неї долучили 13,4 десятин землі, що прилягала до військового порту і 7,5 десятин під залізничну гілку (проходила територією сучасного Флотського бульвару). Була поставлене завдання побудувати новий завод за два з половиною роки. Всі виробничі об'єкти, стапелі, елінги, головна корпусна майстерня, енергетичний цех, повітряні, водяні й електричні комунікації, залізнична гілка і міст в районі Інгульського спуску будувалися одночасно.
На початку 1912 на першому стапелі, ще не обладнаному вантажопідйомними засобами, був забетонований фундамент для закладки лінкора «Імператриця Марія». Через два місяці такий самий майданчик був підготовлений на другому стапелі. Будівництво лінкорів вели одночасно з будівництвом заводу.
В 1917 завод припинив будівництво кораблів через економічні негаразди та політичну нестабільність.
Завод було створено в 1920 році під назвою «Тремсуд» («ТРЕст Морського СУДнобудування») шляхом об'єднання трьох підприємств: «Россуд» («РОСійське СУДнобудівельне товариство»), «Ремсуд» («РЕМонт СУДен»), «Темвод» («Трубочний і ЕлектроМеханічний заВОД»).
З 1931, коли завод отримав назву «імені 61 комунара», тут будувалися ескадрені міноносці, есмінці, підводні човни, плавзасоби забезпечення військово-морського флоту, зокрема рятувальні судна різного призначення, оснащені глибоководними комплексами. Майже третина бойового складу колишніх ВМССРСР побудована на Суднобудівному заводі імені 61 комунара.
1938 — побудований стапель № 3, після реконструкції у 1986 році має габарити 218×42 м і дозволяє спускати судна з вагою корпуса до 28 000 тонн. На правому березі річки Інгул були побудовані механіко-складальний і монтажно-добудовний цехи (1970), добудовна набережна (1986), найбільший цех із сучасним обладнанням для випуску виробів машинобудівного виробництва (1988), штатна стоянка плавдоки (1987), енергетичні мережі і споруди, а також розпочато будівництво двох відкритих стапельних місць розміром 220×26 м кожне (1987).
З шістдесятих років Завод будує рефрижераторні судна для торгового флоту. 90 суден місткістю від 260 до 500 тисяч футів були побудовані, з яких 25 судів поставлені на експорт. З 1991 року Завод співпрацює з Грецькою компанією «Laskaridis Shipping Company Ltd» і з 1997 року зі спільним українсько-грецьким підприємством «Yugreftransflot-Lavinia». За час співробітництва 16 рефрижераторних суден були поставлені Замовнику і зараз рефрижераторне судно для компанії «Yugreftransflot-Lavinia» перебуває на стадії будівництва.
27 березня2004 укладений контракт із норвезькою фірмою Havyard Leirvik AS на будівництво корпусу криголама 99,8 м. 8 жовтня 2004 р. відбулася урочиста закладка корпусу. Генеральним замовником комплектного судна виступає російська компанія «Севморнефтегаз». 9 жовтня2004 року був підписаний контракт на будівництво другого корпусу криголама.
21 квітня2005 укладені контракти з іспанською фірмою Factoria Naval de Marin sa на будівництво трьох (+2) корпусів суховантажів DWT 4500, що є продовженням будівництва серії контейнеровозів.
Від 2009 року завод не збудував жодного нового корабля, здійснюючи лише їх ремонти.[3]
В грудні 2010 року було створено державний концерн «Укроборонпром», а з квітня 2011 року завод введено до його складу.
Миколаївський суднобудівний завод
Наказом від 8 вересня 2017 Державне підприємство «Суднобудівний завод імені 61 комунара» перейменовано в ДП «Миколаївський суднобудівний завод»[4]
30 жовтня керівництво Укроборонпрому звернулося до секретаря РНБО з проханням сприяти у вирішенні долі стратегічного підприємства. Державне підприємство «Миколаївський суднобудівний завод», яке входить до складу державного концерну Укроборонпром, зупинило роботу. Причиною зупинки в концерні називають відсутність рішення Кабінету Міністрів щодо фінансування утримання ракетного крейсера проекту 1164. Також на цей момент були заарештовані рахунки підприємства, а заборгованість по заробітній платі становила понад 58 млн грн. Зазначається, що завод вже 3-й рік самостійно виконує відповідні роботи, оскільки припинення підтримки крейсера призведе до руйнування його енергетичних вузлів, елементів обладнання, екологічного забруднення акваторії річок Буг та Інгул.[5][6]
13 листопада 2017 Військова прокуратура Південного регіону України, опрацювавши інформаційне звернення від ДК «Укроборонпром», захистила інтереси ДП «Миколаївський суднобудівний завод» у справі заборгованості з боку приватних фірм у обсязі 800 тисяч гривень. Згідно з ухвалою господарського суду м. Києва та господарського суду Запорізької області, задоволено позови щодо повернення коштів на підприємство.[7]
13 грудня 2017 року Кабінет Міністрів України доручив керівництву концерну «Укроборонпром» погасити заборгованість із виплати заробітної плати працівникам ДП «Миколаївський суднобудівний завод» до 25 грудня 2017 року. Про це заявив на засіданні уряду Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман.[8][9]
10 вересня 2018 року керівництво Миколаївського суднобудівного заводу та ВМС домовилися про продовження ремонту десантного катеру «Сватове», а також про прибуття ракетного катера «Прилуки».[10]
Станом на вересень 2018 року на державному рівні прийнято рішення, що МСЗ стає головною ремонтною базою Військово-Морських Сил України та Морської Охорони ДПСУ. З трьох стапелів заводу, два найстаріші у непридатному стані і їх очікує демонтаж. Третій стапель, на якому зараз стоїть недобудоване судно, що належить колишньому замовнику, у придатному стані. Ініційовано питання про звільнення та реконструкцію 3-го стапелю. 100-тонний кран, що обслуговує цей стапель, у робочому стані. Тож у перспективних планах заводу — розгортання цивільного суднобудування, у т.р. для іноземного замовника, як це було ще 10-15 років тому.
На північній стороні заводу, яка наприкінці 80-х проходила реконструкцію під будівництво сучасних тоді есмінців пр. 956, кранове обладнання зараз не в робочому стані, але вже тривають роботи з відновлення їх працездатності. Керівництво заводу планує використовувати цю частину акваторії під сервісні операції.[11]
За 2018 рік «Миколаївський Суднобудівний Завод», відремонтував 8 суден та кораблів.
За доступною інформацією, у 2018 році на «Миколаївський суднобудівний завод» за чергою заходу на ремонт було скеровано:[12]
23 липня 2019 ДК «Укроборонпром» із оборотних коштів спецекспортерів, що входять до складу концерну, на рахунки державного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» для погашення заборгованості із заробітної плати було переказано 54,8 млн грн. Крім того, було переказано 31,7 млн грн для виплат компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату, а також податків і зборів, пов'язаних із розрахунком за оплату праці.[13][14] 29 липня 2019 року Генеральний директор заводу Валерій Калашников повідомив, що цей транш було здійснено в рамках угоди, за якою підприємство має повернути 86,5 млн гривень, які йому виділив Державний концерн «Укроборонпром» для погашення боргів по заробітній платні працівникам. Термінів, коли ці кошти мають бути повернуті, наразі не відомо.[15]
За словами директора, демілітаризація крейсеру займе не менше 2,5 років, ближче до трьох. Крім фахівців заводу, планується залучити підрядників, зокрема фахівців миколаївського підприємства «Ера», турбінного заводу «Зоря» та інших.
Валерій Калашников також розповів, що 26-27 липня 2019 завод планує прийняти на ремонт середній десантний корабель ВМСУ «Юрій Олефіренко», зокрема планується здійснення капітального ремонту головних двигунів.
Крім того, на підприємстві повідомили, що 17 липня 2019 з командувачем ВМСУ та начальником управління кораблебудування флоту обговорювалось питання щодо будівництва нових кораблів для ВМСУ, але відмовилися уточнювати, яких саме проєктів.[16]
Банкрутство
Миколаївський суднобудівний завод входив у десятку підприємств країни з найбільшою заборгованістю із заробітної плати перед працівниками станом на 2018 рік[17].
16 жовтня 2020 року з ініціативи самого ж заводу в порядку ч. 6 ст. 34 Кодексу України про процедури банкрутства, рішенням Господарського суду Миколаївської області підприємство було визнано банкрутом[18].
Норма, на яку посилається керівництво підприємства, передбачає, що боржник зобов'язаний у місячний термін звернутися до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), і в інших випадках, передбачених кодексом[18].
Російсько-українська війна
За майже два роки повномасштабного вторгнення завод кілька разів обстрілювали й бомбардували російські агресори. Значних пошкоджень зазнало колишнє Адміралтейство, стапелі і вся територія заводу.[19]
Керівництво (Генеральні директори Миколаївського суднобудівного заводу)
↑Україна: Хроніка ХХ ст.: Рік 1918: Довід. вид. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Упоряд.: А. П. Гриценко, О. Й. Щусь. Київ: Інститут історії України НАН України. 2005. с. 290. ISBN966-02-3732-4.
.jpg)
