Метод Лауе

Метод Лауе — метод дослідження структури кристалів за допомогою рентгенівських променів.

Названо на честь німецького фізика Макса фон Лауе^[1], за чиєю пропозицією 1912 року фізики Вальтер Фрідріх^[de] і Пауль Кніпінг^[de] провели дослід.

У цьому методі дифракційна картина виникає внаслідок просвічування нерухомого монокристала поліхроматичним рентгенівським випромінюванням. Метод дозволяє швидко і наочно встановити сингонію та орієнтацію кристала, але, порівняно з монохроматичними методами, виявився незручним для дослідження структури через складну форму спектра випромінювання рентгенівських трубок. Пізніше метод стали успішно застосовувати на синхротронному випромінюванні, де інтенсивність слабко змінюється в широкому діапазоні довжин хвиль, а монохроматизація недоцільна, оскільки веде до втрати більшості енергії. За розподілом інтенсивності у плямі можна робити висновки про ступінь досконалості кристала і визначати його дефекти: блоковість, мозаїчність, присутність внутрішньої деформації тощо^[1].

Отриману дифракційну картину називають лауеграмою.

Примітки

1. Лауэграмма // Казахстан. Національна енциклопедія. — Алмати : Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. III. — ISBN 9965-9746-4-0. (рос.)

Література

• Лауэграмма // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• Jose Luis Amoros, M.J. Buerger, M.C. Amoros: Laue Method. Cambridge University Press, Cambridge 1975, ISBN 0-12-057450-0