Село Кроти знаходиться на правому березі річки Удай, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Мокляки (Прилуцький район), нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Гурбинці, на протилежному березі - село Антонівка (Прилуцький район). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Поруч проходить автомобільна дорога Т 2501.
Історія
Село Кроти розташоване на правому березі річки Удай, котра являється правою притокою Сули (басейн Дніпра). Точний час заснування села невідомий, приблизно перша половина – середина ХVІІ століття. В період козацького полково-сотенного адміністративного устрою село Кроти в різний час відносилось до різних сотень і полків.
Перша датована інформація про село Кроти в «Малоросійській переписній книзі», укладеній 1666 року, за гетьманування на Лівобережжі Івана Брюховецького: «село Круты, а в немъ мещане пашуъ на 2 волахъ. Во дворѣ: Алешко Василъевъ, Ивашко Коренко, Серешка Литвинъ, Назаръ Ивановъ, Ивашко Малышъ, Антошка Прихожеі, Масюшка Коленко, Стенка Шарченковъ».[2][2]
В Генеральному слідстві про маєтності Лубенського полку, вказано, що на початку ХVІІІ століття село Кроти були передані під управління Івана Марковича: «…въ Глухове ж іюня 15 дня, 1717-го годовъ, написано, что онъ подданной нашъ гетманъ (речь идёт об Иване Скоропадском), выдя удобность и способного до услуъ войсковыхъ ево, Івана Маркова, сотника прилуцкого полкового … въторимъ село Къроти с приселкомъ къ нему принадлежащимъ со всѣми угодіями, позволяя до воли ево подданного нашего гетмана и войсковой онимъ владѣть, и с людей посполиттих послушаніе отбирать, и всякіе с нихъ належащіе къ своей привлакати користи; і войтъ того села Кротовъ с посполитими тамошнимы и принадлежащаго приселка людмы долженъ во всемъ ему сотнику повиноватися и послушнимъ быть». [3][3]
Після ліквідації полково-сотенного устрою, територія Яблунівської сотні ввійшла до складу Київського намісництва, а пізніше, з 1802 року – Пирятинського повіту, Полтавської губернії. В 1871 році в Кротах, Київського намісництва було 98 дворів, із них 52 належало виборним козакам, 17 – козачим підпомічникам, 29 – посполитим та козачим підсусідкам. Також в «Описі Київського намісництва» вказано, що с. Кроти, Пирятинського повіту, а в ньому 276 душ – «разного званія казенные люди, козаки и владелца – генералъ-маіора и кавалера Максимовича»[4]. [4]
На початку ХІХ століття частина селян, переважно із колишніх козаків, переселилася в Землі Чорноморського Війська, для розуміння цього процесу, можна навести зміни в кількості прихожан місцевої церкви, на початку ХІХ століття, за матеріалами сповідних розписів:
· 1805 рік – 1242 жителя (623 чоловіків та 619 жінок);
В ці роки із українських губерній відбувалось масове переселення колишніх козаків, переселення відбувалося в три етапи, перший з яких припадав на 1809-1811 рр., переселення відбувалось за рахунок воєнної казни, переселенцям давались землі, свобода господарської діяльності, тимчасові пільги тощо. Серед основних правил переселення, слід відзначити, добровільність, тільки козаки, перевага надавалась родинам, які страждали на малоземелля та безземелля[6] [6].
В довіднику «Список населених пунктів Полтавської губернії» за 1859 рік, вказано, що Кроти – власницьке та козаче село на річці Удай, всього 61 двір, населення 597 осіб (293 чоловіків та 304 жінок), в селі православна церква[7] [7]. Варваринська церква в селі існувала мінімум з 1765 року.
На початку ХХ століття в Кротах, Сасинівської волості проживало близько 700 осіб, діяла земська школа[8][9] [8, 9].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Пирятинської міської громади[12].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Питятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Лубенського району[13].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 407 осіб, з яких 235 чоловіків та 172 жінки.[14]
↑Список населённых мест Полтавской губернии с кратким географическим очерком губернии. – Пл.: изд. губ. стат. Комитета, 1912 г. – 517 с.
↑Список населенных мест Полтавской губернии (по обществам и на землях сельских сословий) за 1900 год, с приложением карт губернии и всех уездов Сост. по дан. Полт. губ. присутствия
↑Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область / Упоряд. О.А. Білоусько, Ю.М. Варченко, В.О. Мокляк, Т.П. Пустовіт. - Полтава: Оріяна, 2008. - 1200 с, іл.