PROFILBARU.COM

Максим Кривцов
Максим Олександрович Кривцов
Максим Кривцов; Максим Олександрович Кривцов
Молодший сержант
	Максим Кривцов влітку 2020 року
Загальна інформація
Народження	22 січня 1990; Рівне
Смерть	7 січня 2024 (33 роки); Харківська область
Поховання	Рівне
Громадянство	Україна
Alma Mater	Київський національний університет технологій та дизайну
Псевдо	«Далі»
Військова служба
Роки служби	2014—2019, 2022—2024
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
	Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
	Медаль «За сприяння Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кривцов.

Макси́м Олександрович Кривцо́в^[2] (позивний «Далі»; 22 січня 1990, м. Рівне — 7 січня 2024, Харківська область^[3]^[4]^[5]) — український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець, військовослужбовець, молодший сержант Збройних сил України^[2], учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2024, посмертно).

Життєпис

Народився 22 січня 1990 року в Рівному. Його батько був продавцем преси, мати — шкільним бібліотекарем. Навчався в Рівненських загальноосвітніх школах № 23 та № 28. Орієнтовно 10 років займався плаванням. Закінчив технікум технологій і дизайну міста Рівного за спеціальністю «Виробництво нетканих текстильних матеріалів»^[1]^[6]^[7].

2014 року закінчив Київський національний університет технологій та дизайну, де вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів. Працював на Рівненській фабриці нетканих матеріалів, продавцем-консультантом, помічником майстра ательє, фотографом та SMM-ником проєкту «Строкаті єноти»^[1]^[6]^[7].

Учасник Революції гідності. Від 2014 — на фронті як доброволець; учасник АТО/ООС. Брав участь у бойових діях у складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор» (2014—2015), згодом — старший кулеметник у Бригаді швидкого реагування Національної гвардії України (2016—2019). Після демобілізації: контент-менеджер Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ» та копірайтер Veteran Hub^[6].

З початком повномасштабного російського вторгнення знову вступив до лав Збройних сил України^[6]. Служив кулеметником в ССО. Учасник боїв за Київщину, Харківщину, Херсонщину, Луганщину і Донеччину^[7].

Разом з Максимом 7 січня 2024 року загинув і його рудий кіт, якому він присвятив вірш^[6]^[8]. 11 січня відбулося прощання з військовим у Михайлівському Золотоверхому соборі, а потім на Майдані Незалежності в Києві^[9]. Похований 12 січня в рідному місті Рівне на Алеї Героїв кладовища «Нове» («Молодіжне»)^[10].

Творчість

Вірші писав з підліткового віку^[1]. Друкувався в збірках із творами інших авторів — «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?»^[6]. Захоплювався фотографуванням^[3].

Пісні на поезії Максима виконує український гурт «Yurcash» — «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч» (звучить у фільмі «Наші Котики»)^[6].

2023 року видав авторську збірку поезій «Вірші з бійниці», яку було визнано однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН^[6]^[11].

У травні 2024 року в Мистецькому цоколі Рівненської обласної філармонії відкрито посмертну фотовиставку «Далі: я поверну собі своє життя».

Максим Кривцов є оператором двох короткометражних фільмів «Перемир'я» та «Буду повертатись», що були зняті в Пісках Донецької області у 2015 році. Також Максим з'являється в епізоді документального фільму Романа Любого «Зошит війни».^[12]Кривцов перед бійницею читає свій вірш́ ^{[джерело?]}.

Нагороди

Орден «За заслуги» III ступеня (22 січня 2024, посмертно) — за значні заслуги у зміцненні української державності, мужність і самовідданість, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у розвиток різних сфер суспільного життя, сумлінне виконання професійного обов'язку^[13];
Медалі «Захиснику Вітчизни», «За сприяння Збройним Силам України»;
Відзнаки «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», «Доброволець АТО»^[7];
‍Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест»^[7];
Хрест Заслуги (17 січня 2024, посмертно) — за героїчний вчинок під час бойових дій^[7];