У 1917 почав вищі студії у Відні в Технічному інситуті, опановував мистецтво й славістику у університеті. У 1918-19 р. служив в Українській Галицькій армії (УГА). Протягом короткого часу в 1919 р. у Одесі виконував обов'язки зв'язкового УГА при Британській військовій місії в Південній Росії. Після закінчення військової служби навчався, у 1924 р. захистив докторську працю з філософії у Віденському університеті за працю «Українська шляхта XVII століття».
У 1925 році виїхав ло Канади. В 1926—1928 служив у канадському війську. З 1928 до травня 1930 — редактор українського тижневика «Західні Вісті» в Едмонтоні, в 1930-31 — помічник редактора тижневика «Україна» в Чикаго.
У травні 1931 переїхав до Лондона — супроводжував Якова Макогона в перемовинах із СУС, став директором Бюро СУС (союзу українців-самостійників). Вивчав і розповсюджував інформацію про ситуацію українців у Польщі, Радянському Союзі, інших країнах. Відстоював українську справу перед урядовими чинниками й членами парламенту та втримував зв'язки з журналістами й науковцями.
В 1933—1936 поєднував роботу в Українському Бюро з науковою працею, підготував ще одну докторську дисертацію на тему «Українське національне відродження а Австрії, 1772—1848» у Школі слов'янських і східноєвропейських наук Лондонського університету. У листопаді 1939 р. призначений речником СУС. У травні 1940 р. закрив Українське Бюро — його діяльність різко скоротилася внаслідок війни, повернувся в Канаду.
Причетний до об'єднання більшості українських організацій Канади в Комітет Українців Канади у листопаді 1940 в (Конґрес Українців Канади). З початком Другої світової війни — співробітник міністерства інформації, готував програми радіомовлення на Канаду. З 1942 працює у відділі канадського уряду, що займався етнічними групами. По закінченні війни до виходу на пенсію в 1962 працював у відділі громадянства канадського уряду.
З 1948 до 1960 викладав історію й слов'янські науки в Оттавському університеті, з 1950 р. професор і голова кафедри славістики. Брав активну участь у різних наукових товариствах. У 1954 став першим головою Канадської асоціації славістів, був головою оттавського відділення Наукового товариства ім. Шевченка. Після виходу на пенсію продовжував наукову роботу в галузі історії українського поселення в Канаді. Перший президент Канадської асоціації славістів, член управи Українського історичного товариства.
Похований на католицькому[2] цвинтарі Оттави Нотр-Дам.
Доробок
Є автором більше тисячі публікацій, монографій, а також багатьох дослідницьких звітів, статей та інших праць.
Canadians of Recent European Origin. Winnipeg, 1945;
Slavic Groups in Canada. Winnipeg, 1951;
Participation of Ukrainians in the Political Life of Canada. Winnipeg, 1957;
Ukraine, Russia and other Slavic Countries in English Literature. Ottawa, 1961;
Early Ukrainian Settlements in Canada, 1895—1900. Toronto, 1964;
↑Martynowych O. A Ukrainian Canadian in London: Vladimir J. (Kaye) Kysilewsky and the Ukrainian Bureau, 1931-40 // Canadian Ethnic Studies. — Calgary, 2015. — Vol. 47, Nos. 4-5. — P. 263—288.
Іван Тесля. Професор В. Ю. Кисілевський // Свобода. — 1976. — 5 жовтня. — С. 2-3.
W. Dushnyk. Kaye-Kisilewsky — an Unusual Ukrainian Canadian Scholar // Ukrainian Quarterly. 1978. Vol. 34, № 4
Л-Р. Винар. Генеза і рання діяльність Українського історичного товариства // УІ. 1995. № 1–4
Посилання
Кайє-Кисілевський (Кауе) Володимир Юліанович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.181-182