У 1909 році став помічником пастора реформатської громади в Женеві, а у 1911 році — пастором у місті Зафенвілі (Швейцарія). З 1911 по 1921 рік Барт служив реформатським пастором у селі Сафенвіль у кантоні Ааргау. 1913 року одружився з Неллі Гофман, талановитою скрипалькою. Вони мали доньку та чотирьох синів, одним із яких був дослідник Нового Завіту Маркус Барт (6 жовтня 1915 — 1 липня 1994). Пізніше він був професором теології в Геттінгені (1921–1925), Мюнстері (1925–1930) і Бонні (1930–1935) у Німеччині. Під час служби в Геттінгені він познайомився з Шарлоттою фон Кіршбаум, яка стала його тривалою секретаркою і помічницею; вона зіграла велику роль у написанні його епосу «Церковна догматика[11]».
У серпні 1914 року Карл Барт був наляканий, дізнавшись, що його вчителі, включаючи Адольфа фон Гарнака, підписали «Маніфест дев'яносто трьох німецьких інтелектуалів до цивілізованого світу»[en][en][12], який виправдовував початок війниНімецькою імперією; в результаті, Барт дійшов висновку, що більше не може слідувати їхньому розумінню Біблії та історії[13].
У 1919 році написав книгу «Послання до Римлян» (нім.Der Römerbrief), у 1922 році здійснив другу повністю перероблену редакцію), коментар до Послання до Римлян апостола Павла.
У 1934 році втратив посаду на кафедрі через відмову скласти присягу на вірність Гітлеру, обов'язкову для державних службовців. У тому ж році Барт брав участь у створенні так званої Сповідальної церкви (Bekennende Kirche). До неї увійшли ті члени євангелічних церков Німеччини, які не прийняли нацистський режим. На першому синоді цієї церкви, що відбувся у Бармені, районі Вупперталя, Барт підготував проєкт теологічної декларації, де підтверджувалася несумісність віри в Ісуса Христа, як Слова Бога і глави церкви з підпорядкуванням земним правителям, які прагнуть обмежити свободу церкви і втручаються у справи віри.
Останні роки
У 1935 році Барт повернувся до Швейцарії, де став професором теології Базельського університету. Далі решту свого життя прожив у Швейцарії.
У 1962 році Барт відвідав Сполучені Штати Америки і читав лекції в Прінстонській теологічній семінарії , Чиказькому університеті , Теологічній семінарії Союзу та Теологічній семінарії Сан-Франциско. Був запрошений бути гостем на Другий Ватиканський собор. У той час стан здоров'я Барта не дозволяв йому бути присутнім. Однак він зміг відвідати Ватикан і бути гостем папи в 1967 році, після чого написав невеликий том «Ad limina Apostolorum» («На порозі апостолів»)[14].
Барт був зображений на обкладинці номеру журналу «Time» від 20 квітня 1962 року, що свідчить про те, що його вплив вийшов з академічних церковних кіл і поширився на американську релігійну культуру[15].
Однією з основних цілей Барта є відновлення доктрини Трійці в теології після її передбачуваної втрати в лібералізмі[16]. Його аргумент випливає з ідеї, що Бог є об'єктом власного самопізнання Бога, а одкровення в Біблії означає самовідкриття людству Бога, якого людство не може відкрити просто через власну інтуїцію[17]. Боже одкровення приходить до людини «вертикально згори» («Senkrecht von Oben»).
Вихований у традиціях німецької ліберальної теології, Барт дійшов висновку, що його уявлення про Бога і ситуації людини в світі абсолютно марні й не відповідають реальним потребам парафіян. Барт перечитав Святе Письмо, а також твори реформаторів (особливо Лютера) без упередженості, обумовленої теологічною освітою, і дійшов до висновку, що Бог недоступний людському пізнанню і відкриває себе незалежно від бажання людини. Людина сама по собі не тільки відділена від Бога, але в своєму непослуху ворожа Йому. Таким чином, релігійний досвід і етика, яка спирається тільки на знанні людини про Бога, є не тільки помилковими, але і вводять в оману прикриттям для небажання людини прийняти Бога таким, яким Він є і яким Він відкриває себе в Ісусі Христі.
Християнська теологія
На основі цих суджень Барт розробив радикально христоцентричний підхід. У його головній роботі «Церковна догматика» (нім.Kirchliche Dogmatik, 12 томів, 1932–1967), що залишилася незакінченою, він реконструює з цієї точки зору всю область теології. Створення світу, гріхопадіння людини, історія Ізраїлю, Новий Завіт — все це інтерпретується Бартом крізь призму «події Христа». Серед інших праць Барта — «Слово Бога і теологія» (нім.Das Wort Gottes und die Theologie, 1924), «Протестантська теологія в ХІХ столітті» (нім.Die Protestantische Theologie im 19. Jahrhundert, 1947).
Питання спасіння
Карл Барт заперечував, що він універсаліст[18]. Однак, Барт стверджував, що вічне спасіння для кожного, навіть для тих, хто відкидає Бога, є можливістю, яка не є просто відкритим питанням, але християнам слід сподіватися на це як на Благодать; Зокрема, він писав: «Хоча може здатися, що богословська послідовність найбільш чітко спрямовує наші думки та висловлювання в цьому напрямку, ми не повинні привласнювати собі те, що можна давати й отримувати лише як безкоштовний дар», просто сподіваючись на повне примирення[19].
Вважалося, що папа Пій II сказав, що Барт був «найвидатнішим теологом після Томи Аквінського»[10][22], хоча Фергюс Керр зауважує, що «ніколи не було ні розділу, ні вірша для цитати», тобто, що цю фразу тільки приписують папі[23].
Твори
Твори, крім зазначених у статті: Нарис догматики. СПб., 1997;
Багато творів Карла Барта перекладено російською мовою. Це «Огляд догматики: Лекції, прочитані в Університеті Бонна в літній семестр 1946 року», «Послання до Римлян», «Мить», «Оправдання і право», «Богослів'я і музика: Три речі про Моцарта», «Вольфганг Амадей Моцарт», «Церковна догматика» та «Вступ в Євангелічну теорію»[24]
Пам'ять
На честь Карла Барта названий астероїд у головному поясі 16459 Барт. У Німеччині випущена поштова марка до століття з дня народження.
↑* Барт К. Очерк догматики: Лекции, прочитанные в Университете Бонна в летний семестр 1946 года. — СПб.: Алетейя, 1997. — 271 с.
Барт К. Послание к Римлянам. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2005. — 580 с.
Барт К. Мгновения. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 160 с.
Барт К. Оправдание и право. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 149 с.
Барт К. Богословие и музыка: Три речи о Моцарте. / Ганс Урс фон Бальтазар, Карл Барт, Ганс Кюнг. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 149 с.
Барт К. Вольфганг Амадей Моцарт. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. — 60 с.
Барт К. Церковная догматика. — Т. 1. — М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2007. — 576 с.
Барт К. Введение в Евангелическую теологию. — М.: Центр «Нарния», 2006. — 190 с.
Джерела
Ворохобов А. В. Сотериологическая значимость Иисуса Христа в качестве самооткровения Бога (Карл Барт) и экзистенциального обращения Абсолюта (Рудольф Бультманн) // Труды Нижегородской Духовной Семинарии: Сборник работ преподавателей и студентов. — Выпуск 7, 2009. — С.7-33.(рос.)
Казем-Бек А. Христианский путь Карла Барта // Журнал Московской Патриархии. — 1972. — No9. — С.53-60.(рос.)
Теологический Енциклопедический Словарь / Под ред. Уолтера Элвелла. — М.: 2003.(рос.)
David L. Mueller. Karl Barth. Edited by Bob E.Patterson. Hendrickson Publishers, 1972.(англ.)
Jungel, Eberhand. Karl Barth: A Theological Legacy. / Translated from German by Garrett E. Paul. — USA: Westminster John Knox Pr, 1986.(англ.)
.svg){kind=small}
