Федор Сангушко володів селом Карасин, яке придбав у Петра Баевского. За переказами, перші дві сім'ї оселилися на південному березі озера, яке в наш час майже повністю зникло. Риба і дичина були основними засобами для існування перших поселенців. Назва села походить від великого улову риби в озері, зокрема карася — Карасин. Перші згадки відносяться до середини XVI століття.
Люди
Богайчук Василь Панасович (1969—2024) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, помер 14 січня 2024 року.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 651 особа, з яких 298 чоловіків та 353 жінки.[1]
За два кілометри на північний захід від населеного пункту розкинулося мальовниче озеро Тросне. Влітку воно збирає на своїх берегах численну кількість відпочиваючих.
Духовну та архітектурну цінність становить Свято–Михайлівський храм. Церква збудована в 1691 році. Дерев'яна, тризрубна, одноповерхова. Дзвіниця прибудована у 1882 році. Храм і дзвіниця збудовані в єдиному стилі. До загального плану входить вівтар з прибудованою паламаркою, центральна частина храму, притвор із дзвіницею. Основною окрасою є неординарний купол. В інтер'єрі церкви дерев'яна декоративна різьба XIX століття. Тут також є стародавні ікони та церковні книги.
Неабияке зацікавлення у подорожуючих викличе вітряний млин. Млин був побудований відразу ж по закінченню німецько-радянської війни. Очолювали будівельні роботи Матвійчук Бенедикт та Сахнік Петро — в майбутньому працівники млина. Вітряк простої конструкції. Дуб, що використали для будівництва, був завезений з Ковеля і в діаметрі становив близько одного метра.
У 2005 році, за ініціативи місцевого голови, вітряк перенесений з північно-західної частини в центр села і частково відреставрований. Можливо, він знову буде діяти.
Археології
За 2 км на північний захід від села на західному березі озера Тросне (висотою до 1,5 м) виявлено сліди поселення епохи неоліту. Пам’ятку виявлено Г.В. Охріменком і Д.Я. Телегіним 1977 року. На круглому дюнному підвищенні площею 100х60 м (у шарі ґрунту 5–15 см) зібрано тонку неолітичну кераміку з рослинною домішкою, крем’яні знаряддя: скребки, проколки, сокирки та ін.
Пам’ятка датується серединою V тис. до н. е. Вона наполовину зруйнована під час будівництва дороги Луцьк–Дольськ.
Кара́син // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.554
с. Кара́син-1 // Звід пам’яток історії та культури України. Волинська область: Пам'ятки археології (Матеріали до "Зводу пам’яток історії та культури України") / НАН України. Інститут історії України; Центр досліджень історико-культурної спадщини України.. – К., 2018. [Електронний ресурс] – 293 с.