У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Каменярі.
«Каменярі́» — вірш українського письменника Івана Франка, написаний у 1878 році. З'явився друком в альманасі «Дзвін» у другій половині того ж року. За мотивами цього вірша самого автора називають «Каменярем».
Передісторія та ідейна основа
У 1875 році, закінчивши гімназію, Франко пішки подорожував Галичиною, дізнавався про рідний край та життя народу. Йому трапилося побачити на недобудованій дорозі роботу каменярів-брукувальників. Враження від спостереження лягли в основу вірша «Каменярі». За згадками самого Франка:
В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі, і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі[1].
Багато років по тому, в оповіданні «Вугляр» він напише:
Гірка доля тих людей. За нужденну плату 60—80 кр. денно сиди там цілий день на вітрі, сльоті і вогкості, двигай тяжкий залізний молот та товчи каміння. А їх там багато сиділо… Ті люди були понурі, нужденні з лиць і одежі…[2]
Отже, у 1878 році, вийшовши з тюрми, він пише свій славнозвісний вірш. Тепер він сприймав своє враження трирічної давності під дещо іншим кутом. Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу — каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, «раби волі», прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже «ми». У початку вірша мовиться про «голос згори». Поет не розкриває його природи. Це може бути як особиста совість, так і людська правда.
Вірш «Каменярі» часто звуть поемою. Незважаючи на невеличкий обсяг, за пафосом, піднесеністю він дійсно і є таким. Написаний він шестистопним ямбом — цей розмір найкраще відповідає героїчному характеру твору.
Історія нашого українського національного руху… пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а при тім позбавленого найважнішого знаряду для сеї праці — заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і невідлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх. Скільки важкого зусилля! Скільки душевних і фізичних екзистенцій, загирених талантів, змарнованих сил і характерів! І як помалу, важко, майже мікроскопічно йшли перші кроки! І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянню до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянню до тої конкуренції, яка на кождім кроці грозить нам із їх боку!
За радянських часів образ борця-каменяра зв'язувався з соціалістичними, революційними ідеями. Але зміст вірша значно ширший за революційну ідеологію[3].
↑Повна цитата: «В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі (порівняй моє оповідання „Вугляр“), і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі. В поемці, як і слід у алегорії, не означено ані часу, ані місця, але цілу акцію представлено як сонне видіння. Вона написана навмисно досить важким стилем, аби викликати зразу пригноблююче, а потім освобождаюче враження. Хоча ціле оповідання держане в першій особі (в формі „я“), та, проте, воно не має автобіографічного характеру і його треба вважати поетичною фікцією і пластичною проєкцією того настрою, який у ту пору переживав не тільки я сам, але, певно, й не один інший, хоч, може, і не відчуваючи його так живо» (І. Я. Франко 1912)
↑Франко, Іван (1911), Вугляр, Zbruč, архів оригіналу за 28 грудня 2018, процитовано 28/12/2018
↑Тамара Гундорова. Франко і Каменяр: Гностична драма
↑Franko, Ivan (1946), Каменярі [The Pioneers] (PDF), The Ukrainian Weekly, XIV (19): 2—3, архів оригіналу(PDF) за 29 грудня 2017, процитовано 28 грудня 2018
