PROFILBARU.COM

Абрам Федорович Іоффе
Абрам Федорович Іоффе
Иоффе Абрам Фёдорович
	Абрам Федорович Йоффе Абрам Федорович Йоффе
Ім'я при народженні	рос. Авраам Израиль-Файвишевич Иоффе
Народився	17 (29) жовтня 1880; Ромни, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	14 жовтня 1960[…] (79 років); Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання	Літераторські мостки
Місце проживання	Ленінград
Країна	Російська імперія→ СРСР
Національність	український єврей
Діяльність	фізик, винахідник
Alma mater	Петербурзький технологічний університет
Галузь	Фізика
Заклад	Ленінградський фізико-технічний інститут
Вчене звання	Професор
Науковий ступінь	Доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Вільгельм Конрад Рентген
Відомі учні	Капиця Петро Леонідович; Семенов Микола Миколайович; Харитон Юлій Борисович; Курчатов Ігор Васильович; Александров Анатолій Петрович; Френкель Яків Ілліч; Самойлович Анатолій Григорович; Зельдович Яків Борисович; Boris Konstantinovd; Раузін Яків Рафаїловичd; Горюнова Ніна Олександрівна
Аспіранти, докторанти	Капиця Петро Леонідович; Курчатов Ігор Васильович; Ландау Лев Давидович; Раузін Яків Рафаїловичd; Q4478745?
Членство	Леопольдина; Російська академія наук; Американська академія мистецтв і наук; Національна академія дей-Лінчей; Наукове товариство імені Шевченка
Відомий завдяки:	«батько радянської фізики»
Нагороди
Автограф
	Висловлювання у Вікіцитатах Йоффе Абрам Федорович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Йоффе.

Абра́м Фе́дорович Іо́ффе, за деякими джерелами — Йоффе^[8] (17 (29) жовтня 1880, Ромни, Полтавська губернія — 14 жовтня 1960(1960-10-14), Ленінград) — радянський фізик єврейського походження з України, організатор науки, знаний як «батько радянської фізики», академік (1920), віце-президент АН СРСР (1926–1929; 1942–1945), творець наукової школи, що дала багатьох видатних радянських фізиків, таких як А. Александров, Я. Дорфман, П. Капіца, І. Кікоїн, І. Курчатов, М. Семенов, Я. Френкель та інших. Член ВАСГНІЛ від 1956 року. Член-кореспондент Геттінгенської (1924) та Берлінської академій наук (1928), Американської академії наук та мистецтв у Бостоні (1958), почесний доктор Каліфорнійського університету (1928), Сорбонни (1945), почесний член Французкого, Британського, Китайського фізичних товариств^[9]; дійсний члени НТШ (1929).

Біографія

Середню освіту здобув у реальному училищі повітового міста Полтавської губернії Ромни у 1889–1897 роках, де приятелював зі Степаном Тимошенком.

Навчався в Петербурзькому технологічному університеті у 1897—1902 роках.

Стажувався в Мюнхені в лабораторії Вільгельма Рентгена (1902–1906). 1905 року там же отримав ступінь доктора філософії^[9].

У 1913 захистив магістерську, а у 1915 році — докторську дисертації. 1913–1915 — професор фізики в Петроградському політехнічному інституті, Гірничому інституті, університеті та інших вузах. Наукові пошуки А. Ф. Йоффе були направлені на експериментальне підтвердження квантування електричного заряду.

1918 — вчений створив фізико-технічний відділ в Рентгенологічному та радіологічному інституті (пізніше Фізико-технічний інститут). У 1919 році створює фізико-механічний факультет у Політехнічному інституті. У 1921 році створює Фізико-технічний інститут. У 1932 році створює Фізико-агрономічний інститут. Ініціював створення фізико-технічних інститутів у багатьох промислових центрах СРСР, зокрема у Харкові та Дніпропетровську^[9].

Під час німецько-радянської війни 1941—1945 років працював у Казані (Татарстан), очолював Військово-морську та Військово-інженерну комісії. В ході повоєнної кампанії проти космополітів 1949—1953 років був звільнений з посади директора Фізико-технічного інституту. У 1952—1955 роках очолював Лабораторію напівпровідників АН СРСР, а від 1955 року — Інститут напівпровідників АН СРСР^[9].

Похований в Санкт-Петербурзі.

Наукова школа

Особливою турботою А. Ф. Іоффе була наукова молодь. Його називали «батьком радянської фізики», «татом Іоффе». Створив наукову школу, яку можна з повним правом порівнювати з школами Ернеста Резерфорда (Кембридж, Велика Британія) та Макса Борна (Геттінген, Німеччина).

Абрам Йоффе мав визначальний вплив на становлення фізиків: Петра Капіци, Миколи Семенова, Юлія Харитона, Ігоря Курчатова, Анатолія Александрова, Я. Френкеля, Анатолія Самойловича.

Основні праці

Основні наукові досягнення пов'язані з вивченням електричних, фотоелектричних та механічних властивостей кристалів. Він був одним з перших, хто почав досліджувати напівпровідники. Висунув гіпотезу про те, що напівпровідники можуть забезпечити ефективне трансформування енергії випромінювання в електричну енергію (за цим принципом працюють так звані «сонячні батареї»)^[9].

Фізика кристалів, 1929.
Загальні уявлення сучасної фізики, 1949.
Фізика напівпровідників, 1957.

Нагороди і почесні звання

Марка, яку випустили до сторіччя з дня народження Абрама Федоровича Йоффе

Медаль «Серп і Молот» Героя Соціалістичної Праці (28.10.1955);
Три ордени Леніна;
Сталінська премія (1942);
Ленінська премія (1961);
Заслужений діяч науки РРФСР.

Пам'ять

У м. Ромни є школа, у якій навчався академік. Школу назвали на його честь (Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 імені академіка А. Ф. Іоффе).
На честь А. Ф. Іоффе було названо кратер Іоффе на Місяці.
На його честь також названо астероїд 5222 Йоффе^[10].
Його ім'я присвоєне науково-дослідницькому суднові «Академік Іоффе».
У листопаді 1960 року ім'я А. Ф. Іоффе присвоєно Фізико-технічному інституту АН СРСР. У 1964 році перед будівлею ФТІ встановлено пам'ятник вченому, а у великій актовій залі — погруддя.
Ім'ям А. Ф. Іоффе названо вулицю в одному з районів Берліна — Адлерсхофі (нім. Abram-Joffe Straße).
30 жовтня 2001 року площі між головними корпусами Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Іоффе та Політехнічного університету, від якої бере початок вулиця Курчатова, присвоєно назву «Площа академіка Іоффе»

Примітки

↑ ^а ^б ^в метрична книга
d:Track:Q932420 d:Track:Q34544468
↑ ^а ^б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ Енциклопедія Брокгауз
d:Track:Q237227
↑ https://www.chph.ras.ru/images/semenov_125/semenov_biograf.pdf
↑ Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
d:Track:Q829984
↑ Гельтман Д. В. История неполучения заслуженной учёной степени: Документы о попытке присуждения Н.В. Тимофееву-Ресовскому учёной степени доктора биологических наук без защиты диссертации в 1957 г., The Story of Non-awarding of the Deserved Degree: Documents on the Attempt to Award a Doctor of Science Degree in Biology without Defense of a Thesis to N.V. Timofeyeff-Resovskii in 1957 // Историко-биологические исследования — 2018. — Т. 10, вып. 3. — С. 89–108. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2018-11968
d:Track:Q126725109 d:Track:Q130386916
↑ Перелік всесвітньо відомих осіб, інформація про яких може міститися в унікальних документах Національного архівного фонду (PDF). Державна архівна служба України. 2013. с. 72. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 7 лютого 2020.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Йоффе Абрам Федорович [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Том 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Видавництво «Наукова думка», 2005. — 672 с.: іл.
↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела та література

В. М. Томашик. Йоффе Абрам Федорович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Література

(рос.) Кикоин И. К., Соминский М. С. Абрам Федорович Иоффе (К восьмидесятилетию со дня рождения). «Успехи физических наук», 1960, Том 72, выпуск 2.
(рос.) Соминский М. С. Абрам Федорович Иоффе. М.-Л., 1964.
(рос.) Абрам Федорович Иоффе (1880—1960). М., 1981.
Абліцов В. Г. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.