Звенигородський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Київської губернії Російської імперії, утворена в 1796 році. Повітовий центр — місто Звенигородка.
Опис
Повіт на півночі межував з Канівським повітом, на півдні з Херсонською губернією, на заході з Уманським і Таращанським повітами і Черкаським і Чигиринським на сході. Загальна площа повіту становила 289381 десятин (2 649 км²).
Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 274 704 чоловік. З них 88,05 % — українці, 9,69 % — євреї, 1,37 % — росіяни[1].
На 1887 рік у повіті було 557 населених пунктів, з яких 7 були містечками. Поділявся на 3 стани і 4 благочинних округи.
Згідно із Законом «Про адміністративно-територіальний поділ України» від 6 березня 1918 року, частина повіту мала увійти до складу Черкаської землі Української Народної Республіки.
Адміністративний поділ
на 1861 рік
Волості: Антонівська, Босівська, Боярська, Бужанська, Васильківська, Вільшанська, Вільховецька, Виноградська, Воронівська, Дамуківська, Журжинецька, Кирилівська, Кобринська, Козачанська, Кримчанська, Лисянська, Лозоватська, Маринська, Мокро-калигірська, Неморожена, Окнянська, Пединівська, Рижанівська, Степівська, Ступичанська, Сухо-калигірська, Теремківська, Толстянська, Чижівська, Шестеринська, Шполянська.[2]
на 1885 рік
Див. також
Посилання
Джерела