В 1908 році Замятін закінчує інститут і пише своє перше оповідання — «Один». Два роки автор-початківець викладає на кораблебудівельному факультеті, працює інженером і одночасно закінчує оповідання «Дівчина» («Девушка»). У 1911 році Замятіна за нелегальне проживання висилають у Лахту. Він пише свою першу повість «Повітне» («Уездное»), у якій з гіркотою змальовує повний інертності світ російської глибинки. Цей твір привертає увагу літературознавців та письменників, у тому числі й Горького.
Під час Першої світової війни Замятін виступав з боку антивоєнних інтернаціоналістичних позицій. У повісті «На куличках» (1914) він «у найогиднішій формі» описав внутрішній побут невеликого воєнного загону на Далекому Сході, за що був засуджений та відправлений у Кем. Тим не менш, критики схвально оцінили повість письменника.
У березні 1916 року Замятін, як досвідчений інженер, був відряджений в Англію для участі в будівництві російських криголамів. Його вразила різниця між Росією та Англією. Він вивчив англійську, став підтягнутим, елегантним та ввічливим.
У вересні 1917 року письменник повертається в Росію. Бере активну участь у літературному житті. Перші роки після революції друкується під псевдонімом «Мих. Платонов». У своїх статтях аналізує окремі моменти діяльності більшовиків — цензуру, червоний терор, скасування смертної кари. Замятін критикував політику більшовицького уряду під час Громадянської війни.
У 1920 році завершує роботу над романом «Ми», з якого почався розквіт жанру антиутопії. У 1921 році письменник надсилає рукопис у берлінське видавництво З. І. Гржебіна, з яким у Замятіна була укладена угода. У свою чергу, видавництво передає роман у США для перекладу та видання англійською мовою. Але радянська цензура вгледіла в романі приховану насмішку над комуністичним устроєм та заборонила публікацію твору.
Роман «Ми» був виданий у Нью-Йорку англійською мовою в 1925 році, а потім чеською та французькою мовами.
На хвилі нищівної критики Замятін у 1929 році виходить із Союзу письменників, а в 1931 році пише листа Сталіну із проханням дозволити йому виїзд за кордон. Отримавши позитивну відповідь (за клопотанням Горького), у листопаді 1931 року їде спочатку в Ригу, потім у Берлін, звідки в лютому 1932 року переїжджає в Париж.
Пише статті для французьких газет, сценарії та продовжує писати оповідання.
Замятін сумує за Батьківщиною до кінця життя. Помирає 10 березня 1937 року в Парижі. Похований на паризькому цвинтарі в Тьє (дивізіон 21, лінія 5, могила 36).
Переклади та видання українською мовою
Євген Замятін. Ми // пер. з рос. Оксани Торчило. — К.: Комубук, 2016. — 232 с.