Народився 25 вересня1915 року у родині італійських іммігрантів. Вихованець футбольної школи клубу «Пуерто Комерсіаль», у складі основної команди якого провів три сезони протягом 1931–1933 років.
1934 року перейшов до «Бока Хуніорс», в якому відразу став основним гравцем і в першому ж сезоні здобув свій перший титул чемпіона Аргентини. Загалом відіграв за команду з Буенос-Айреса чотирнадцять років, здебільшого як основний півзахисник команди, і ще тричі допомагав їй тріумфувати у національній першості.
Завершував ігрову кар'єру в уругвайському «Данубіо», до якого досвідчений футболіст прийшов у 1948 і де відіграв два роки.
Наступного року у складі збірної був учасником домашнього для аргентинців Чемпіонату Південної Америки 1937 року, на якому відіграв у трьох іграх і допоміг команді здобути п'ятий у її історії титул найсильнішої збірної континенту.
Кар'єра тренера
Завершивши ігрову кар'єру і повернувшись до Аргентини, невдовзі отримав пропозицію спробувати свої сили на тренерській роботі й очолити команду «Бока Хуніорс». Пропрацював з командою протягом 1950 року, після чого залишив її через конфлікт з керівництвом клубу і відкрив бізнес з продажу автомобілів.
1954 року удруге був запрошений на тренерський місток «Бока Хуніорс». На той момент останній титул чемпіона Аргентини «Бока» здобувала ще у 1944, коли Ладзатті виходив на поле як гравець, але Ладзатті-тренеру вдалося перервати цю невтішну серію, привівши команду до чемпіонства. До того ж команда під його керівництвом демонструвала видовищну гру, яка приваблювала на трибуни у середньому по тридцять тисяч глядачів за матч. Загальна відвідуваність матчів «Бока Хуніорс» того сезону, 900 тисяч, залишається рекордом аргентинської Прімери[1].
Попри цей тріумф по завершенні переможного сезону Ладзатті залишив «Боку» та вирішив перекваліфікуватися на спортивну журналістику, розпочавши багаторічну співпрацю зі спортивним щотижневиком El Gráfico.