Економічна думка Стародавнього Сходу

Економі́чна ду́мка Старода́внього Схо́ду має в основному релігійну форму і підпорядкована вирішенню соціальних та політичних проблем. В економічних творах того часу проблеми економіки в цілому не стали предметом наукового аналізу. У той же час економічні праці містили рекомендації з управління державою і контролю за економічною діяльністю громадян^[1].

Економічна думка Стародавнього Китаю

Одним з перших економічних праць є Давньо Китайський «Гуан-Цзи», 564 об'єднав трактату, створених в 7-4. до нашої ери. В «Гуан-Цзи» з'явилася ідея врівноваження ринкової стихії. Правитель повинен утримувати товар, який знаходиться у надлишку у населення і випускати в обіг товар, який знаходиться в недостачі. Автори трактатів висловлювалися за нормовану емісію грошових знаків, а також державне регулювання цін з метою стабілізації економіки^[2].

Економічна думка Стародавньої Індії

Основним економічним працею Стародавньої Індії є трактат «Артхашастра» складається з 15 книг. Трактат присвячено «Артхе» — матеріальній вигоді, яку можна отримати шляхом завоювання нових населених земель. За рахунок доходів від нових земель цар може зібрати більше військ і в результаті стати «володарем світу». У трактаті є конкретні рекомендації для поповнення скарбниці: максимально можливі і різноманітні податки, у тому числі за алкогольні напої, стягнення коштів з паломників, страта і конфіскація майна злочинців. Однією з головний завдань ставиться боротьба з корупцією і як заходи боротьби пропонується часта зміна чиновників, щоб вони не встигли звикнути до посади і використовувати своє становище в корисливих цілях^[3].

Економічна думка Вавилонії

Соціально-економічним працею в Вавилонії є закони царя Хаммурапі, в яких задавалися конкретні кроки щодо поліпшення економічної ситуації. Значною мірою приділялася увага захисту майна громадян, в першу чергу чиновників і воїнів. Закони Хаммурапі будувалися на основі поділу населення на повноправних вільних громадян, неповноправних вільних і рабів. Відповідно, покарання для повноправних вільних було найменшим, для рабів — найбільшим. Регулювалася діяльність лихварів: чітке визначення відсоткової ставки, обмеження боргового рабства трьома роками, у разі неврожаю термін погашення боргу продовжувався, встановлювалася відповідальність за жорстоке поводження з боржниками. Велика увага приділялася питань найму, але не було різниці між найманням людей чи майна^[3].

Економічна думка Стародавнього Єгипту

Головною проблемою давньоєгипетської літератури було питання управління. В «Повчаннях» відбивалися питання управління на різних рівнях, в «Повчаннях геракліопольського царя своєму синові Мерікара» приділялася увага зміцненню чиновницького апарату, в «Повчаннях Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» прославлялася кар'єра писаря. З літературних джерел можна зробити висновок про високий рівень централізації управління в Стародавньому Єгипті^[1].

Примітка

1. Е. Н. Лобачёва, 22.1. «Экономическая мысль Древнего Востока», стр. 435
2. Е. Н. Лобачёва, 22.1. «Экономическая мысль Древнего Востока», стр. 433
3. Е. Н. Лобачёва, 22.1. «Экономическая мысль Древнего Востока», стр. 434

Див. також

• Політико-правові вчення Стародавнього Сходу

Джерела

• Економічна теорія / Під ред. Е. Н. Лобачовою. — 2-ге вид. — М. : Вища освіта, 2009. — 515 с. — ISBN 978-5-9692-0406-5.