PROFILBARU.COM

Густав Ландауер
Густав Ландауер
нім. Gustav Landauer
Народження	7 квітня 1870; Карлсруе
Смерть	2 травня 1919 (49 років); Мюнхен; вогнепальна рана
Поховання	Neuer Israelitischer Friedhofd
Громадянство	Німеччина
Національність	євреї
Проживання	Hermsdorfd
Знання мов	німецька, англійська, російська і французька;
Діяльність	політик, перекладач, письменник, журналіст, редактор, книгар, видавець, драматург, театральний критик, редактор, драматург;
Alma mater	Bismarck-Gymnasium Karlsruhed, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, HU Berlin і Страсбурзький університет
Зазнав впливу	Йоганн Вольфганг фон Гете, Толстой Лев Миколайович, Фрідріх Ніцше, Йоганн Ґотліб Фіхте, П'єр Жозеф Прудон, Бакунін Михайло Олександрович, Кропоткін Петро Олексійович і Бенедикт Спіноза;
Визначний твір	Skepticism and Mysticismd, Revolution[d], For Socialismd, Preacher of Deathd, Friedrich Hölderlin in seinen Gedichtend, Arnold Himmelheberd і Shakespeare[d];
Батько	Hermann Landauerd
Мати	Roese (Rosa) Landauerd
У шлюбі з	Hedwig Lachmannd
Діти	Brigitte Landauerd, Charlotte Landauerd і Gudula Landauerd;
	Густав Ландауер у Вікісховищі
	Висловлювання у Вікіцитатах
	Роботи у Вікіджерелах

Густав Ландауер (нім. Gustav Landauer; нар. 7 квітня 1870(18700407) 7 квітня 1870, Карлсруе — пом. 2 травня 1919 , Мюнхен) — німецький філософ і письменник, анархо-індивідуаліст, соціаліст. Автор релігійно-містичної концепції революції, в якій народжується нова людина. Згідно Ландауеру, соціалізм може бути здійснено не в результаті класової боротьби, а силою прикладу піонерів-одинаків, що створюють в рамках старого суспільства нові форми колективного життя. Також здобув популярність дослідженнями і перекладами Шекспіра на німецьку мову. Опублікував безліч найважливіших джерел з історії Великої французької революції.

Біографія

З сім'ї комерсанта. Вивчав філософію і германістику в університетах Гейдельберга і Берліна. У студентські роки під впливом концепцій Прудона та Кропоткіна захопився ідеями анархізму. Редагував незалежний журнал анархо-соціалістичного спрямування «Соціаліст».

Двічі (в 1893 році — за обвинуваченням у підбурюванні до заколоту в його першому романі «Проповідник смерті», і в 1899 році — за анархістську діяльність) піддавався тюремному ув'язненню. У червні 1914 року разом зі своїм другом Мартином Бубером бере участь у групі лівих інтелектуалів, які намагалися створити міжнародну асоціацію для запобігання війні.

У 1919 році на запрошення Курта Айснера обійняв посаду міністра народної освіти в революційному уряді Баварії, перебуваючи на якій, встиг прийняти єдину постанову про заборону уроків історії в школах Баварії. Незабаром вийшов з нього через незгоду з тактикою комуністів.

Після придушення повстання заарештований і забитий до смерті.

Онук — кінорежисер Майк Ніколс.