визнання самостійної цінності всіх форм життя, незалежно від їх корисності для людини;
усвідомлення багатства та різноманітності форм життя, які мають власну цінність і сприяють розквіту людства;
Людина не має права зменшувати багатство і різноманітність форм життя (крім випадків задоволення її насущних потреб);
розквіт людства та його культури може відбуватися в умовах скорочення його чисельності;
сучасне втручання людини в інші форми життя має надлишковий характер, і ситуація швидко погіршується, що викликає необхідність зміни технологій, економіки та ідеологічних структур взаємини людини з іншими формами життя;
основна ідеологічна зміна — визнання якості життя людини найважливішим показником.
З ідеями глибинної екології багато в чому змикається концепція енвайронменталізму (environment — навколишнє середовище), основні напрями якого — радикальне перетворення системи цінностей суспільства, заперечення антропоцентризму і обмеження економічного зростання і екологічно невиправданої поведінки.
Термін «глибинна екологія» ввів в обіг норвезький екофілософ і активіст Арне Наеш, який зробив в 1973 році заяву про принципову різницю між екологами-реформаторами, яких він назвав «поверхневими» або «дрібними» і «глибинним» екологічним рухом[1].
Як критерії відмінності «глибинних екологістів» від руху основної течії екологістів багато хто тоді виділяв такі принципи:
Природний світ цінний сам по собі;
Тиску індустріального суспільства на біосферу має бути покладено край;
Розвиток «глибинна екологія» отримала в найбільшому з радикальних екологічних рухів — американській організації «Earth First!» (Земля передусім!), створеній групою консерваціоністів, що програли лобістську атаку проти акту федерального уряду про перегляд і переоцінку бездорожніх місцевостей 1980 року. Прийшовши до висновку, що уряд захищає тільки видовищні місця («лід і скелі»), але не біологічне різноманіття, переводячи дебати в площину таких «святих» понять, як приватна власність і американський спосіб життя, вони взяли на озброєння «глибинну екологію» і перейшли до акцій громадянської непокори та екологічного саботажу (екотаж).
Це мало величезний успіх, і чисельність руху стала обчислюватися тисячами учасників, що діють в більшості північноамериканських штатів (за десять років газета руху отримала понад 15 тис. передплатників). Поступово в русі склалася своя унікальна філософія, багато в чому заснована на язичництві американських індіанців (іноді в синтезі з буддизмом і даосизмом). Члени організації приділяли увагу різним ритуалам єднання з природою, розвивали міфологію. Великий вплив на міфологію руху надали есе Олдо Леопольда «Думаючи, як гора», написане в 1949 року, в якому жива і «нежива» природа одушевлялися і наділялися розумом, що перевищував людський, а також повість Едварда Еббі «Банда розвідного ключа» (1975), де розповідалося про групу лихих екологічних терористів. Ідеологи «Earth First!» звинувачують юдаїзм і християнство в антропоцентризмі, вважаючи, що саме ці релігії створили антиприродні тенденції. Етичні концепції учасників руху виводять людину з центру моралі[2].
Члени руху здійснювали різноманітні дії на захист дикої природи: вбивали цвяхи в дерева («шипування»), щоб зірвати їхню вирубку, прибирали розмітку на будмайданчиках, знищували бульдозери та іншу техніку, підривали опори ліній електропередачі. Активісти випустили навіть спеціальну книгу — посібник з проведення нелегальних акцій екологічного саботажу — «Ecodcfcnse» (екотаж). Практикувалися і легальні акції громадянської непокори — блокади, пікети, демонстрації. Все це призвело до того, що фірми змушені були нести додаткові витрати через зіпсоване устаткування або найму посиленої охорони; роботи затягувалися, а фірми зазнавали збитків. Деякі компанії відмовлялися від своїх проєкт. Інші намагалися відповісти насильством. У травні 1990 року в Каліфорнії був підірваний автомобіль з двома активістами. Деякі члени руху опинилися у в'язниці за «злісне знищення власності».
Для всіх було несподіваним, коли 1987 року на американському Національному Зеленому Конгресі один з найстаріших активістів екологічного та соціального руху Мюррей Букчин піддав «глибинних екологістов», головним чином учасників руху «Earth First!», вельми різкій критиці, заявивши, що вони несуть потенційну небезпеку екологічній перспективі[3]. Букчин вважає, що біоцентристська позиція «глибинних екологістів» відкидає екологічний гуманізм і ставить людське суспільство за рамки цілей у своїй діяльності. Розглядаючи людство лише як один з видів біосфери, тим більше як вид, що послужив причиною екологічної катастрофи, «глибинні екологісти», на думку Букчина, зайняли відверто антилюдську позицію[4].
На позиціях «глибинної екології», окрім «Earth First!» стоїть «Природоохоронне товариство „Морський пастух“», що займається захистом китів. Члени цієї організації купили судно і пристосували його для таранної атаки на китобійні шхуни. У липні 1994 року судно «Вічний кит» під командуванням капітана Ватсона витримало бій з кораблями берегової охорони Норвегії. «Вічному Кіту» вдалося втекти, попри отримані пошкодження і пожежу. Після відмови Норвегії від міжнародної заборони на комерційний видобуток китів члени товариства потопили вже два китобійних судна. Слід відзначити і відомий «Фронт визволення тварин», що існує повністю нелегально і проводить акції зі звільнення тварин зі звіроферм і з дослідницьких центрів. Від діяльності цієї організації компанії мають колосальні збитки, тому їхніх активістів піддають особливому переслідуванню з боку поліції.
