* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дмитро Олександрович Галямін (рос. Дмитрий Александрович Галямин; нар. 8 січня 1963, Москва, РРФСР) — радянський та російський футболіст, захисник. Майстер спорту (1986). Гравець збірних СРСР, СНД і Росії. У складі збірної Росії брав участь у чемпіонаті світу 1994 року. Тренер, функціонер.
Закінчив Ленінградський військовий інститут фізичної культури.
Розпочинав з дворового футболу. Разом з командою брав участь у турнірі «Шкіряний м'яч». У віці дев'яти років провів товариський матч проти спартаківський школи, отримав запрошення в школу московського «Спартака». Незважаючи на те, що школа розташовувалася в іншому районі міста, він погодився й почав займатися в ній.
Перший рік займався у Миколи Паршина, грав в нападі за групу 1962 року народження, оскільки команди його року в школі не було. Наступного року перейшов в набрану групу 1963 року народження, де тренером став Анатолій Ільїн. При ньому поступово перейшов на праву бровку — спочатку в півзахист, а потім на захист. В Ільїна тренувався 8 років, після чого він рекомендував гравця в спартаківський дубль. Однак у дублі московської команди Галямін не затримався: у 18 річному віці перейшов у клуб ЦСКА, щоб відразу ж вирішити «проблему» з армією[1]. Буквально через декілька тижнів після переходу йому присвоїли звання молодшого лейтенанта, незважаючи на відсутність вищої освіти на той час. Згодом «доріс» до військового звання «капітан».
У ЦСКА виступав протягом 11 років (1981-1991), в складі якого став чемпіоном останнього чемпіонату СРСР в 1991 році. 27 жовтня 1991 року забив м'яч у ворота московського «Динамо», який став для ЦСКА «золотим».
У вищій лізі чемпіонату СРСР провів 146 матчів, відзначився 3 голами.
У міжсезоння 1991/92 поїхав в Іспанію, в клуб «Еспаньйол», якому на той сезон загрожував виліт у Другий дивізіон. В іспанській Примері дебютував 16 лютого в програному (1:2) домашньому поєдинку проти «Атлетіко» (Мадрид). В команду прибув разом з Ігорем Корнєєвим і незабаром дебютував у чемпіонаті Іспанії. Місяць по тому в розташування клубу приїхав інший екс-армієць — Дмитро Кузнєцов. У підсумку їм вдалося допомогти команді зберегти місце в Прімері.
У кінцівці першого сезону в Іспанії отримав перелом гомілкостопа. Через травму змушений був пропустити чемпіонат Європи 1992 року в Швеції. Більш того, дана травма позначилася на подальшій кар'єрі гравця — за нею послідували інші травми і операції. Проте сезон 1993/94 років провів майже повністю, був основним гравцем команди.
Головний тренер збірної Росії Павло Садирін взяв гравця на чемпіонат світу 1994 в США. На турнірі провів гру проти збірної Швеції (1:3), яка стала останньою для Галяміна в складі збірної.
Напередодні початку сезону 1994/95 років змушений був поміняти команду — «Еспаньйол» взяв курс на омолодження складу. Галямін перейшов у клуб Сегунди «Мерида», де, провівши лише 8 матчів[2], отримав травму спини. Через неї тривалий період часу лікувався й вирішив, що настав час завершити кар'єру футболіста.
Після цього деякий час займався бізнесом разом з Геннадієм Перепаденко[3], але незабаром бізнес «прогорів»[4]. Одночасно з цим допомагав у працевлаштуванні в Іспанії російським гравцям, працюючи як перекладача з іспанської[5]. Потім, за сприяння президента «Еспаньйола», працював з дітьми в Барселоні. Вище вказана робота Галяміну сподобалася і через деякий час він вступив до школи тренерів в Іспанії, яку закінчив через 2 роки[6].
Після закінчення тренерських курсів, за сприяння бізнесмена Дмитра Пітермана, очолив клуб «Паламос», який грав у першості Каталонії[7]. Відпрацювавши в команді рік, повернувся в «Еспаньйол», де отримав посаду тренера-селекціонера.
У 2002 році повернувся в Росію, погодившись стати спортивним директором клубу першого дивізіону «Динамо» (Санкт-Петербург). Незабаром зайняв посаду головного тренера[8]. З командою працював 4 місяці, після чого відправлений у відставку[9].
Наприкінці 2002 року призначений головним тренером клубу першого дивізіону «Кристал» (Смоленськ)[10]. У червні 2003 року покинув команду за власним бажанням, не знайшовши порозуміння щодо подальшої долі команди[11]. Декілька днів по тому очолив інший клуб першого дивізіону — «Хімки»[12]. Відпрацювавши з командою півроку за контрактом, вирішив його не продовжувати, хоча керівництво бажало продовжувати з ним співпрацю[13].
У листопаді 2003 року Галяміна запросили в ЦСКА на посаду помічника нового головного тренера португальця Артура Жорже[14], однак, пропрацювавши декілька тижнів, покинув клуб. Причиною свого відходу назвав бажання працювати самостійно. Незабаром очолив клуб першого дивізіону «Том». При ньому команда в чемпіонаті 2004 зазнала 3 поразки в 4 матчах, після чого Галямін вирішив залишити «Том»[15][16].
У червні 2004 року очолив «Анжі»[17]. З командою відпрацював майже два роки і залишив її в травні 2006 року[18]. Незабаром став головним тренером у клубі «Спартак» (Нижній Новгород)[19], але надовго в команді не затримався.
З червня 2007 року по 2009 рік працював у структурі футбольного клубу «Сатурн» (Раменське). Призначений заступником директора УОР (училище олімпійського резерву) «Майстер-Сатурн», займався підготовкою резерву, а також селекційною роботою[20]. З 8 серпня 2008 року, після відставки Гаджи Гаджиєва, призначений виконуючим обов'язки головного тренера ФК «Сатурн»[21]. Після приходу Юргена Ребера на пост головного тренера Галямін в кінці серпня став спортивним директором. 6 червня 2009 року досягнуто згоди щодо припинення співпраці[22].
З вересня 2009 року[23] працював в структурі «Зеніту» (керівник науково-аналітичного відділу) і московського «Динамо».
З листопада 2012 року — спортивний директор «Динамо» (Москва). 17 липня 2013 роки після приходу нового керівництва, за «численні прорахунки в роботі», був звільнений.
22 грудня 2015 року призначений директором академії казахстанського «Кайрата». Також став керівником програми розвитку молодіжного та дитячо-юнацького футболу. Контракт був підписаний на три роки[24]. У 2018 році подав у відставку в зв'язку з незадовільними виступами «Кайрата U-19» в юнацькій Лізі УЄФА[25].
Одружений, три сини: Василь (народився в березні 1982), Євген і Дмитро. Сім'я проживає в Барселоні.
Керімов (1992) · Петров (1993) · Алескеров (1994) · Легкий (1994) · Сафаров (1995) · Маркаров (1995) · Малофєєв (1996–1998) · Решетняк (1998) · Шубін (1998) · Гаджієв (1999–2001) · Маркаров (2001) · Ткаченко (2001–2002) · Решетняк (2002) · Маркевич (2002) · Решетняк (2002) · Гаджієв (2002–2003) · Піскарьов (2003) · Решетняк (2003) · Гаджієв (2003) · Маркаров (2003) · Кузнецов (2004) · Решетняк (2004) · Галямін (2004–2006) · Тетрадзе (2007–2010) · Акаєв (2010) · Гаджієв (2010–2011) · Гордєєв (2011) · Красножан (2011–2012) · Гіддінк (2012–2013) · Меленстен (2013) · Гаджієв (2013–2014) · Ташуєв (2014–2015) · Сьомін (2015) · Агаларов (2015–2016) · Врба (2016) · Григорян (2017) · Скрипченко (2017–2018) · Адієв (2018–2019) · Бармін (2019) · Садіров (2019–2022) ·
Батирєв (1936) · Фівебр (1936) · Бутусов (1937–1938) · Циммерберг (1939) · Батирєв (1939) · Окунь (1940–1947) · Бутусов (1948–1953) · Лотков (1960–1961) · Люкшинов (1962) · Бондаренко (1963–1964) · Алов (1965–1966) · Бондаренко (1967–1968) · Соловйов (1969–1971) · В. Федоров (1971–1972) · Васильєв (1973–1977) · Морозов (1977) · Васильєв (1978–1979) · Бєліков (1979–1983) · Бондаренко (1984–1987) · Зінченко (1988–1989) · Пронін (1990–1992) · Гончаров (1992–1993) · О. Федоров (1994–1996) · Рубін (1997) · Рапопорт (1998–1999) · Ломакін (2000–2001) · Веденєєв (2001) · Ломакін (2001–2002) · Галямін (2002) · Гладилін (2002) · Долматов (2003) · Казачонок (2003) · Дмитрієв (2007) · Желудков (2007) · Ткаченко (2007–2008) · Мельников (2008) · Кондрашов (2008) · Малофєєв (2008–2009) · Авер'янов (2010) · Михалюк (2010) · Журавльов (2010) · Малофєєв (2010) · Францев (2010) · Зазулін (2010) · Ізраїлєв (2011–2012) · Журавльов (2013) · Гусєв (2014) · Демидов (2014) · Кузяєв (2014–2015) · Точилін (2015–2018) · Солнцев (2019–2020) · Полтавець (2020) · Прошин (2020) · Богданов (2020–2021) · Прошин (2021) · Куртеян (2021–2022) · Горовой (2022) · Бєлоруков (2023) · Шерстньов (2024) · Котовець (2024) · Фомічов (2024–)
Бобін (1957) · Усенко (1958–1959) · Сергєєв (1960–1961) · Паршин (1961) · Усенко (1962–1963) · Тер-Маркарян (1964–1967) · Хренов (1968–1970) · Аббасов (1971–1972) · Ченцов (1973–1975) · Неделькін (1975) · Ращупкін (1976–1978) · Фальковський (1979–1982) · Агафонов (1983–1987) · Фальковський (1987–1991) · Помещиков (1992–1995) · Юрін (1996–1999) · Пузанов (1999–2001) · Помещиков (2001) · Петраков (2001–2003) · Галямін (2004) · Баскаков (2004) · Гостенін (2004) · Стукалов (2005) · Бишовець (2005) · Петраков (2006–2008) · Ромащенко (2008) · Баскаков (2008) · Непомнящий (2008–2011) · Баскаков (2011) · Передня (2011–2013) · Давидов (2013) · Баскаков (2013–2014) · Непомнящий (2014–2016) · Петраков (2016–2018) · Баскаков (2018–2020) · Себелєв (2020) · Кержаков (2020–2021) · Жуков (2021–2022) ·
Штапов (1996–97) · Дементьєв (1998) · Бичков (1998) · Сабінов (1998–99) · Коц (1999) · Сабінов (1999) · Піскарьов (2000) · Папаєв (2000) · Пєтрушин (2001) · Сабінов (2001–02) · Деркач (2002–03) · Галямін (2003) · Шевчук (2004) · Цимбалар (2004) · Яковенко (2004–05) · Козачьонок (2006–07) · Муслін (2007–08) · Ющенко (2008) · Юран (2008) · Сарсанія (2009) · Чугайнов (2009) · Тарханов (2010) · Бушманов (2010) · Григорян (2010–11) · Долматов (2011–12) · Тарханов (2012) · Тетрадзе (2012) · Петраков (2012–13) · Грідін (2013) · Тарханов (2013) · Муханов (2013–14) · Мамінов (2014–15) · Хафізов (2015–16) · Ірхін (2016–2017) · Стогов (2017) · Ірхін (2017–2018) · Красножан (2018) · Шалімов (2018–2019) · Талалаєв (2019–2020) · Юран (2020) · Гунько (2020) · Черевченко (2020–2021) · Ющенков.о. (2021) · Черевченко (2021–2022) · Юран (2022) · Писарєв (2022) · Гогнієв (2022–2023) · Білялетдіновв.о. (2023) · Талалаєв (2023–)
Портал «Футбол» Портал «Спорт»