Художні традиції у Венеції були сформовані давно та мали декілька значних змін включно до XV століття (від Візантії, Риму, Флоренції). Але згодом художні техніки стали настільки самодостатніми, що самостійно почали впливати на власних і закордонних художників. Венеційська школа живопису стала одним із провідних художніх центрів Італії та світу в XVI- XVIII століттях.[12][13]
Однак художня академія в місті заснована лише в 1750 році — набагато пізніше, ніж академія братів Караччі в місті Болонья (кінець XVI ст.), і лише на сім років раніше академії в Петербурзі.
Сенат Венеції видав наказ про створення Галереї художньої академії, а її колекції живопису стали зразками для навчання. Першим директором галереї та президентом академії було призначено П'єтра Едвардса.
П'єтро Едвардс
П'єтро Едвардс, що посів місце президента Академії, став надзвичайно вдалим вибором Сенату Венеції. Так, Едвардс подав у Сенат проєкт створення реставраційних майстерень у 1777 році, а через рік вони вже запрацювали[14].
Вагому роль П'єтро Едвардс зіграв в перешкоді грабіжницьких вивозів мистецьких скарбів Венеції в Парижі, під час падіння Венеційської республіки й захоплення Венеції військами Наполеона Бонапарта. Окупаційна французька влада зачинила багато монастирів і церков Венеції. Розпочався масовий розпродаж картин і витворів мистецтва з релігійних установ. П'єтро Едвардс, як і державний діяч Теодоро Коррер, рятував, купував і переховував значні мистецькі твори, щоб зберегти їх для Венеції та Італії. Частково цьому сприяла й окупаційна французька влада.
Приміщення галереї
Почалася реорганізація самої Академії. Її приміщення віддали релігійному братству милосердя (Санта Марія делла Харіта), засноване ще у 1260 р., будівлі монастиря (арх. Палладіо), що згоріли в 17 ст. і були відбудовані заново[14]. Реконструкцію закінчили лише у 1811 р. Галерею відчинили для відвідувачів 10 серпня 1817 року.
Формування колекцій
Твори мистецтва (картини Тиціана, Лоренцо Лотто, Веронезе, Тінторетто) століттями вивозили з Венеції. Продавали як уславлені вироби скла Мурано (венеційське скло), так і мереживо з Бурано, і книги венеційських друкарень тощо. Але Венеція мало страждала через продажі, бо довго і сама була войовничою і торговельною імперією. До міста масово звозили коштовні східні тканини, килими, скульптури. Тут роками працювали власні й закордонні майстри — греки, німці, французи.[15]
Венеційські монастирі та церкви століттями накопичували зразки живопису, скульптур, ювелірних виробів — наприклад музей Коррер, приватна колекція вельмож. З роками приватні колекції знову перейшли в музейні заклади Венеції. У 1822 р. колекція Боссі відала Галереї малюнки Леонардо да Вінчі[16]. По заповіту сюди перейшли збірки родин Молін (1816 р.), Контаріні (1838 р.), Хеллман (1850 р.). Колекцію Манфрін Галерея просто придбала сама. Однак у 1850 р. російський цар Микола I перекупив збірку родини Барбаріго, що дала Імператорському Ермітажу майже всі його теперішні шедеври Тиціана. Але Галереї вже було що показувати й без збірки Барбаріго.
По іншому склалась доля вівтаря «Ассунта», створеного свого часу Тиціаном. Картину вдалося врятувати з храму і передати до Галереї, де вона зберігалась з її початкового періоду до 1923 року. Лише після цього вівтарну картину повернули до церкви Фрарі, для якої вона і була створена[17]. Можливість створити та передати копію у церкву Фрарі була проігнорована.
Приміщення Галереї не були настільки великими, щоб вмістити всі звезені туди картини. Частину картин передали у Рим, а частину у Мілан (Пінакотека Брера). Серед важливих надходжень початку 19 століття — картина «Багатій і бідний Лазар» Боніфачо де Пітаті (1483—1557)[16]. Первісна галерея відкрила для відвідин всього п'ять залів[16].
Справи президента академії П'єтро Едвардса продовжили наступні директори — Д. Канталамесса, Д. Фоголарі.[17] Нині це не одна, а декілька галерей.
Шедеври галереї
Художня вартість збірки надзвичайна, попри відсутність багатьох картин іноземних майстрів. В цьому характерна особливість збірки, не схожої на картинні галереї Флоренції, Риму, Мілану, Берліну, Мадриду, Лондона.
На відміну від Музею Коррер, Галерея має значні твори майже всіх відомих майстрів Венеції, часто не по одному зразку. Тут є: