Вихованець орджонікідзевського футболу. Кар'єру розпочав 1977 року у місцевій команді першої союзної ліги «Спартак». Дебютував у другому дивізіоні 24 квітня 1978 року, у 17-річному віці в поєдинку проти вільнюського «Жальгіріса». Але за два роки провів лише два поєдинки. Після чого 1979 року поповнив лави московського «Динамо». За перші чотири матчі у першому дивізіоні відзначився трьома голами, у тому числі й 12 листопада 1979 року відзначився дублем у воротах «Нефтчі» (Баку). За два з половиною сезони провів 14 поєдинків у чемпіонаті країни (3 голи), а також один матч у розіграші Кубку УЄФА 1980/81, проти бельгійського клубу «Локерен»[6].
У другій половині 1981 року повернувся до Орджонікідзе. Двічі пробував свої сили у складі московських команд («Динамо» та «Локомотив»), але закріпитися в їх основі так і не зміг й повернувся до рідного «Спартака», де з 1981 по 1991 рік провів 265 матчів, у яких забив 90 м'ячів.
У сезоні 1990/91 виступав у Югославії за клуб 2-го дивізіону «Мачва» (Шабац).
Сезон 1993 року провів у Фінляндії, у клубі третього дивізіону ВІФК. За сезон забив 4 м'ячі, допоміг клубу вийти до другого дивізіону.
1994 року повернувся до Росії, ставши гравцем владикавказького «Автодору». Через півроку викуплений французьким клубом другої ліги «Ніор». Юрій збрехав, що він на 9 років молодший, ніж був насправді (змінив рік народження з 1960 на 1969). Проте через декілька місяців після виявлення шахрайства його зі скандалом вигнали[7][8].
У 1997 році заявлений за клуб третьої ліги «Моздок» як граючий тренер. Кар'єру гравця завершив 1999 року в складі «Автодора», на той час гравцеві виповнилося 39 років.
Тренерську кар'єру розпочав 1997 року в клубі третьої ліги «Моздок», разом з яким отримав підвищення в класі. З 1998 по 2001 рік тренував владикавказький «Автодор», іноді виконував обов'язки граючого тренера[10] (також займав посаду генерального директору клубу[11]). Команда постійно перебувала серед лідерів[9] зони «Південь» Другого дивізіону. У розіграші Кубку Росії1998/99 «Автодор» сенсаційно дійшов до 1/8 фіналу (на турнірному шлях обіграв такі клуби, як «Спартак» з Нальчика, «Анжи» та «Крила Рад»), де в гостях лише у серії післяматчевих пенальті поступився волгоградському «Ротору»[12].
З вересня 2002 по жовтень 2009 року працював головним тренером у КАМАЗі. 2004 року призначений генеральним директором клубу. Команда з Набережних Челнів під його керівництвом у найкоротші терміни досягла підвищення в класі і не лише закріпилася в Першому дивізіоні, а й на довгі роки стала одним із його лідерів, жодного разу не опускаючись у підсумковій таблиці нижче за четверте місце. У період роботи в Набережних Челнах із КАМАЗом Газзаєву надходили неодноразові пропозиції від Мутка[14] очолити олімпійську та молодіжну збірну Росії[15] (а ще раніше — від Колоскова[16]), а також від багатьох клубів[17][18][19], серед яких були «Кубань»Дерипаски[16][20] та «Краснодар»Галицького[21]. Залишив КАМАЗ у жовтні 2009 року[22][23].
9 жовтня призначений виконувачем обов'язків головного тренера клубу прем'єр-ліги «Крила Рад» із Самари. 12 березня 2010 року затверджений на посаді головного тренера команди, підписав контракт на три роки[24]. 25 липня 2010 року після матчу з московським «Спартаком», який закінчився нульовою нічиєю[25], Газзаєв оголосив про те, що йде у відставку.
У січні 2011 року був головним тренером збірної російських євреїв «Маккабі-Росія» протягом двох підготовчих матчів до європейської Маккабіади 2011 року[16][26].
21 червня 2011 року призначений головним тренером клубу ФНЛ ярославського «Шинника»[27], з яким посів 4-е місце у ФНЛ і брав участь у стикових матчах за вихід до Прем'єр-ліги (0:1, 0:3 від «Ростова»). У серпні 2012 року Газзаєва тимчасово відсторонили з посади у зв'язку з низькими ігровими та турнірними показниками[28]. Надалі було відновлено на посаді головного тренера, але вже у грудні залишив команду, подавши прохання про відставку[29][30].
З 24 грудня 2012 року працював головним тренером астраханського «Волгара»[31]. З ним спочатку вилетів із ФНЛ за підсумками сезону-2012/13 у ПФЛ, але за рік команда, з першої спроби, посіла перше місце в зоні «Південь» й при цьому не зазнала жодної поразки, повернулася до ФНЛ[32]. У сезоні 2014/15 з «Волгарем» здобув перемогу у кубку ФНЛ 2015[33]. У сезоні 2015/16 «Волгар» посів найвище місце в історії клубу в першості країни — 4-те, взяв участь у стикових матчах за вихід до Прем'єр-ліги, де поступився махачкалінському «Анжи» — 0:1, 0:2. Перед початком сезону 2016/17 років «Волгар» суттєво оновився, втратив багато гравців основного складу, на заміну яким прийшли гравці з других ліг без досвіду гри у ФНЛ. Розглядався серед кандидатів на посаду головного тренера краснодарської «Кубані»[34]. Команда з труднощами зберегла місце у ФНЛ, але кістяк складу вдалося втримати на наступний сезон. Однак до кінця 2017 року в клубі почалися фінансові проблеми, через що вирішили змінити вектор розвитку, команда змушена була віддавати провідних гравців[35], а під час зимової паузи сезону 2017/18 залишив «Волгар», який на той час займав 8-ме місце у Першості ФНЛ[36].
З січня по грудень 2018 року – головний тренер та генеральний директор ФК «Спартак» (Владикавказ), який виступав у Першості ПФЛ[37]. Залишив клуб за власним бажанням і з формулюванням «за сімейними обставинами»[38][39].
В інтерв'ю рубрики «Розмова по п'ятницях» газети «Спорт-Експрес» від 15 лютого 2019 року заявив, що вважав за краще не співпрацювати з агентами на їх умовах, через що йому було сказано, що він ніколи не отримає серйозного клубу і буде «викинутий з футболу»[21].
У серпні 2019 року призначений головним тренером ФК «Єнісей» (Красноярськ)[40] (незадовго до цього увійшов до тренерського штабу красноярської команди на посаду тренера-консультанта[41]). Під час зимової перерви сезону 2019/20 був близьким до відходу з «Єнісея» (і навіть двічі заявляв про це)[42], в якому відбулася зміна керівництва, але залишився на посаді. Залишив «Єнісей» після закінчення терміну дії контракту 31 травня 2020 року[43].
Після зустрічі з губернатором Ярославської області Дмитром Мироновим 6 листопада 2020 року стало відомо про призначення Газзаєва головним тренером «Шинника»[44], яке відбулося 9 листопада[45]. Залишив клуб після закінчення терміну дії контракту 31 травня 2021 року, «Шинник» за підсумками сезону посів останнє 22-е місце у першості та вилетів до другого дивізіону[46].
Є одним із найсильніших та найавторитетніших тренерів піделітного дивізіону російського футболу. Любить та вміє працювати з молодими гравцями[47][48]. Неодноразово очолював збірні Першого дивізіону та зони «Урал»/«Урал-Поволжя» на традиційному осінньому молодіжному турнірі «Надія», що проходив у 2000-х роках і в якому брали участь збірні всіх зон 2-го дивізіону та команда 1-го дивізіону з гравцями у складі віком до 23 років[49]. У 2017 році — головний тренер збірної ФНЛ, яка щорічно формується з гравців не старше 23 років для участі в міжнародному товариському матчі наприкінці календарного року[50].
У листопаді 2021 року стало відомо про призначення Газзаєва радником (на громадських засадах) глави Північної Осетії Сергія Міняйла: призначений куратором питання розвитку дитячого футболу при загальноосвітніх школах республіки[51][52]. З 3 жовтня 2023 року — міністр фізичної культури та спорту Північної Осетії[5].
Дискваліфікація
З ім'ям Юрія Газзаєва пов'язаний один із найвідоміших скандалів із російськими легіонерами. Виїхав до Франції влітку 1994 року і відіграв за клуб «Ніор» сім матчів, але був викритий у підробці документів. За документами, які надійшли до «Ніору» з «КАМАЗу» (продав футболіста за 200 тисяч франків, при тому, що Газзаєв навіть і не грав за цю команду), футболіст був на 9 років молодшим (0 виправили в документах на 9). Більше того, за документами він значився ще як колишній гравець олімпійської збірної СРСР[7]. Скандал закінчився вигнанням Газзаєва із Франції та дискваліфікацією.
Дружина Олена (за фахом – лікар-гінеколог)[57]. Троє дітей – сини Руслан (народився 14 квітня 1991 року) та Хетаг (народився 28 березня 2003 року)[58], дочка Людмила (народилася 14 листопада 1995 року). Сини стали футболістами. Донька Людмила стала тенісисткою[4][59][60][61].
Батько Юрія Газзаєва — Фарзун (помер у 2006 році[62]), працював наладчиком на військовому заводі, у вільний час тренував дітей на громадських засадах, тренував дитячу команду «Рубін» (Орджонікідзе), яка у 1971 році стала переможцем всесоюзного змагання «Шкіряний м'яч». Юрій Газзаєв — капітан тієї команди[2][63].
Чемпіон (2): 1982, 1983 («Спартак» Владикавказ); у 1982 році — найкращий бомбардир зонального турніру[66] (23 м'ячі, за даними сайту footballfacts.ru — 24 м'ячі[67])
Третя ліга ПФЛ
Чемпіон (1): 1997 (1-ша зона, «Моздок», граючий тренер)
↑Різні джерела вказують різні ступені спорідненості: двоюрідний, троюрідний брат[53] (батьки Юрія та Валерія Газзаєвих — двоюрідні брати[13]), племінник[54] або говорять про те, що точний ступінь спорідненості невідомий[55]
↑ абвгд* Періоди роботи з клубами дещо відрізняються від представлених на Профіль. на сайті FootballFacts.ru. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 14 липня 2017.
↑Для точної кількості матчів необхідні уточнені дані щодо роботи з клубом
↑Завдяки зайнятому 4-му місцю у ФНЛ - «Шинник» (2011/12), «Волгар» (2015/16). Раніше стикові матчі не передбачалися, «КАМАЗ» посідав 4-е місце у Першому дивізіоні у сезонах 2004, 2006, 2007 років.
.svg){kind=small}
