Згідно з логотерапією, рушійною силою людської поведінки є прагнення знайти та реалізувати наявний у зовнішньому світі сенс життя. Одною з ключових, саме людських, властивостей є воля до сенсу. Пригноблення цієї потреби, яку Франкл називав екзистенціальною фрустрацією, є частою причиною психічних та невротичних розладів особистості — ноогенних розладів. Логотерапія покликана допомагати людині зробити життя — своє минуле, сьогодення, майбутнє — більш осмисленим, тим самим позбавити його від неврозу, який часто породжується відчуттям нісенітниці.
У 1933—1937 роках очолював так званий «павільйон самогубців» (нім.Selbstmörderpavillon) у головній Віденській лікарні. Після анексії Австрії нацистською Німеччиною у 1938 році втратив право лікувати «арійських» хворих і мав перейти до Шпиталю Ротшильда (нім.Rothschild-Spital) — єдиної віденської лікарні, де все ще лікували пацієнтів єврейського походження. Там він працював за фахом і навіть проводив операції на мозку. Його медичні рекомендації дали змогу врятувати кількох людей від нацистської програми евтаназії хворих.
У грудні 1941 року одружився із Тіллі Гроссер.
25 вересня 1942 року з дружиною та батьками депортований до концтабору Терезієнштадт. Якийсь час йому дозволялося працювати за фахом. Але 19 жовтня 1944 року був відправлений до Аушвіцу. Його батьків було знищено в Аушвіці, а дружина померла у таборі Берген-Бельзен. Про це він дізнається лише після визволення.
Йому пощастило уникнути газових камер, але на тих, хто вижив, чекали нелюдські умови життя: голод, приниження, важка фізична робота за умов відсутності нормального одягу та харчування тощо. Крім того, людей тримали у постійному страху і стресі. За таких умов чимало людей здавалося і вмирало. Ті, хто вижив, проходили три стадії психологічної «адаптації». Перейшовши через усе це, спостерігаючи за собою і товаришами, Франкл виробив власну теорію психотерапії — логотерапію.
Я бачив сенс свого життя в тому, щоб допомагати іншим побачити сенс у своєму житті.
— В. Франкл
Психотерапія на практиці. Видання 1947 року
Пізніше він опише цей досвід у книзі «Людина у пошуках справжнього сенсу» (нім.Ein Psycholog erlebt das Konzentrationslager, в англійському перекладі — англ.Man's Search for Meaning: An Introduction to Logotherapy).
З Аушвіца його перевели до концтабору Дахау, де йому вдалося вижити й дочекатися 27 квітня 1945 року, коли табір був звільнений американцями.
Після війни протягом 25 років він очолював неврологічну поліклініку у Відні.
У 1947 році одружився вдруге з Елеонорою Катаріною Швіндт, яка була практикуючою католичкою. Пара поважала релігійні погляди одне одного, вони разом ходили як до церкви, так і до синагоги, святкували Різдво й Хануку. Їхня дочка Габріеле стала дитячим психологом.
У 1948 році захистив докторську дисертацію з філософії на тему «Підсвідомий Бог».
Людина має бути особистістю, яка стоїть вище за те, що її обмежує і те, що її зумовлює. Людина є настільки людиною, наскільки вона виходить за межі власної природи та стоїть вище власних інстинктів і бажань. Вона може їх контролювати й підкорювати, а не бігти за ними. Людина, на відміну від тварини, має духовну сферу буття, і те, що протистоїть усьому соціальному, тілесному і навіть психічному в людині — ми називаємо духовним. Духовне за визначенням є вільним у людині. Духовне в людині те, що завжди можна заперечити. Людина завжди зорієнтована не на себе, а на якусь справу чи на іншу людину в любові до якої вона шукає себе, реалізовує своє я. Таким чином, людина може віднайти себе тою мірою, у якій вона загублює себе і не привертає до себе уваги[8].
Людина завжди була вільною істотою попри обставини. Свобода дає можливість людині бути «нелюдом» або святим. Свобода як атрибут буття — це якраз свобода від чогось, свобода для чогось[8].
Найперше свобода може виявлятися до генів, до обставин (середовища) і до захоплень. Щодо генів, то тут автор не згідний із приказкою «яблуня від яблуні не далеко падає», адже часто близнюки в одній сім'ї можуть жити протилежним життям: один — вбивця, а інший — поліцейський, наприклад. Те саме й обставини — не вони детермінують людину, а людина сама визначає як до них ставитись. Тому в таборах смерті й в катівнях було достатньо випадків як альтруїзму, так і примітивних форм виживання та егоїзму. Проте, очевидно, людина є вільною лише умовно, бо свобода не є тотожною до всемогутності через обмеженість природи[8].
Вразливим місцем антропології Фрейда було вчення про те, що людина найбільше прагне насолод, адже що більше людина їх прагне, то менше вона їх отримує, і навпаки: чим більше людина хоче запобігти страждань і невдоволеності, тим більше вона в це втрапляє. Людина завжди може сказати своїм інстинктам і примхам «ні»[8].
Відзнаки
16 жовтня 1995 року присвоєно звання «Почесний громадянин Відня».
↑ абвгФранкл, Виктор Эмиль. Человек в поисках смысла: [Сборник]: Пер. с англ. и нем. / В. Франкл; Общ. ред. Л. Я. Гозмана, Д. А. Леонтьева; Вступ. ст. Д. А. Леонтьева [с. 5-21]. — М. : Прогресс, 1990. — 366,[1] с.; 22 см — (Б-ка зарубеж. психологии).; ISBN 5-01-001606-0