Вулиця виникла 1895 року у зв'язку з розплануванням забудовою колишнього саду та садиби професора Київського університету Фрідріха Мерінга як одна із новопрокладених вулиць, під назвою Миколаївська, яку отримала на честь імператора Миколи ІІ.
У березні 1919 року отримала назву вулиця Маркса[1], у вересні 1919 року вулиці повернено попередню назву, з січня 1920 року — вулиця Карла Маркса[2]. Цю назву підтверджено 1944 року[3] (під час німецької окупації міста у 1941–1943 роках вулиця знову мала назву Миколаївська).
Сучасну назву вулиця отримала 1996 року[4] — на відзнаку ролі Владислава Городецького у формуванні архітектурного обличчя цієї частинки міста.
Миколаївська вулиця, початок ХХ століття
Будинок Гінзбурга (буд. № 9)
Перехрестя Миколаївської вулиці та Хрещатика, 1942 рік
Забудова
Забудова вулиці здійснювалася протягом 5–7 років високопрофесійними архітекторами — Георгієм Шлейфером, Едуардом Брадтманом та Владиславом Городецьким. Одразу ж вулицю було забруковано високоякісною бруківкою.
Вже до 1897 року частина вулиці була забудована — як житловими прибутковими будинками, так і будівлями іншого призначення-готелю «Континенталь», будинку товариства «Работник», меблевої фабрики Йосипа Кімаєра.
1903 року на згині вулиць з'явилася унікальна будівля цирку Крутикова — єдина на той час у Європі двоповерхова будівля цирку.
Так на початок XX століття склався унікальний ансамбль розкішних житлових та громадських будівель, що не мав аналогів у місті. Недаремно цей куточок міста в наш час назвали «Київський Париж».
На жаль, воєнні роки завдали ряду непоправних втрат місту — було майже повністю знищено забудову Хрещатика, постраждали й прилеглі вулиці, зокрема й ця. Так, було знищено будівлю цирку Крутикова (№ 7), наріжні будинки № 1, 2 та будинок № 3, в якому в свій час мешкав Владислав Городецький, постраждали й майже усі інші будинки (будинки згоріли, проте по війні їх було відновлено). Частково вдалося відновити будівлю готелю «Континенталь».
По війні спалені будинки було відновлено. На місці знищеного цирку Крутикова 1964 року було збудовано будівлю кінотеатру «Україна», яка, сама по собі цікава за архітектурою, проте, на жаль, не вписується у забудову вулиці.
Також на сходах консерваторії встановлено меморіальну дошку із подякою Сергієві Рахманінову за сприяння в реорганізації Київського музичного училища у Консерваторію.
буд. № 3 — меморіальна дошка на честь народного артиста України, академіка, ректора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, професора Олега Тимошенка, який працював у цьому будинку в 1982–2004 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфу за проектом скульптора Анатолія Валієва та архітектора Юрія Подгородецького. Встановлена 10 вересня2012 року.
буд. № 11-А — меморіальна дошка на честь народного артиста СРСР Мар'яна Крушельницького, який мешкав у цьому будинку в 1955–1963 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфу за проектом скульптора Бориса Климушка та архітектора А. І. Кулагіна. Відкрита 20 квітня1967 року.
буд. № 12 — меморіальна дошка на честь професора Юрія Квітницького-Рижова (1921–1993), який жив і працював у цьому будинку. Виготовлена у вигляді бронзового горельєфу.
буд. № 12/2/3 — меморіальна дошка на честь композитора Аркадія Філіпенка (1912–1983), який мешкав у цьому будинку в 1977–1983 роках. Виготовлена у вигляді бронзового горельєфу за проектом скульптора М. Алексеєнка, архітектора Г. Кислого. Встановлена у 1988 році.
буд. № 17/1 — меморіальна дошка на честь вченої-філолога Галини Кириченко, яка мешкала і працювала у цьому будинку в 1966–1998 роках. Виготовлена у вигляді бронзового барельєфу, встановлена у 2011 році.
буд. № 17/1 — меморіальна дошка на честь артистки театру і кіно Наталії Ужвій (1898–1986), яка жила у цьому будинку в 1950–1986 роках. Виготовлена з граніту, відкрита 27 березня2007 року.
Скібіцька Тетяна. Житловий будинок, поч. 20 ст. // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. — Ч. І. — Київ. — С. 317–318