У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна:
Воронове.
Во́ронове — село в Україні, у Синельниківському району Дніпропетровської області. Входить до складу Раївської сільської громади. Населення за переписом 2001 року становить 481 особа.
Географія
Село Воронове знаходиться на правому березі річки Плоска Осокорівка в місці впадання в неї річки Осокорівка, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Олександропіль, на протилежному березі - село Шевченка (Запорізький район).
Історія
Село утворене переселенням мешканців давнього села Олексіївка, що лежало на правому березі Плоскої Осокорівка при її усті у Дніпра, яке було затоплене водами Дніпровського водосховища.
До 2017 року орган місцевого самоврядування - Василівська сільська рада.
Археологія
Палеолітична стоянка (датується 20 тисячами років тому) відкрито у села Вороновому.
Олексіївський могильник
У селі Олексіївка (затоплене водами Дніпровського водосховища; було розташоване на лівому березі річки Осокорівка при її впадінні у Дніпро) виявлено ранньослов’янське (антське) поселення (VI—VIII століття) з рештками гончарного виробництва.
Поблизу села знайдений могильник Маріупольського типу дніпро-донецької культури. Було знайдено три тілопокладення, що супроводжувалися металевими прикрасами кола «старожитностей антів». Одне з них було випадково розкрите у 1940 році, ще одне — у 1952, а останнє — розкопане власне О. В. Бодянським у 1953 році.
Ці поховання були пов’язані автором розкопок з «антським» поселенням над Тягинською заборою [1] у села Олексіївка.
Олексіївські поховання поклали початок дискусії про біритуальність поховальної практики носіїв пеньківської культури. Певні відомості є лише про поховання 1953 року, тоді як два інших були описані В. О. Бодянським за словами місцевих селян. Саме тому зарахування їх до кола «антських старожитностей» традиційно вважалося сумнівним уже з часів виходу перших узагальнюючих праць, присвячених пеньківським пам’яткам[2]. Таке скептичне відношення до наявності у пеньківського населення традиції тілопокладання закріплювалося і тим, що на всіх достовірно пеньківських могильниках були зустрінуті лише тілоспалення [3].
Інтернет-посилання
Примітки
- ↑ Бодянський, 1953, с. 57—58
- ↑ Березовець, 1963, с. 201
- ↑ Березовець, 1969