PROFILBARU.COM

Волик Сергій Миколайович
Волик Сергій Миколайович
Народження	27 жовтня 1964 (60 років)
Звання	генерал-майор
Війни / битви	Перша чеченська війна, Друга чеченська війна, Інтервенція Росії в Сирію і Війна на сході України
Нагороди

Сергій Миколайович Волик — заступник командувача Центру територіальних військ Південного ВО ЗС РФ — куратор окупаційних сил Росії на Донбасі у 2016 році.

Життєпис

1988 р. закінчив Рязанське повітрянодесантне командне училище^[4].

У 1988—1996 служив на різних посадах у 234-му парашутнодесантному полку^[5], який (у складі 76-ї повітрянодесантної дивізії) воював у першій російсько-чеченській війні. 28 грудня 1994 року Волика було поранено^[6].

1996 року вступив до військової академії імені М. В. Фрунзе^[5]. Завершив навчання 1999 року^[4] (на той час академія ім. Фрунзе була включена до складу загальновійськової академії ЗС РФ).

У 1999—2003 рр. служив у 104-му парашутнодесантному полку^[5], який воював у другій російсько-чеченській війні^[4]. Зокрема, широковідомим став бій під Улус-Кертом (у російській історіографії — «бій за висоту 776»), у якому з 90 десантників 104-го полку живими лишилося шестеро. Тодішнього командира полку Сергія Мелентьєва невдовзі перевели до іншої частини, слідство висунуло йому звинувачення у службовій халатності, однак його амністували^[7]. Командиром полку призначили Сергія Волика^[5].

У 2003—2005 роках полковник Волик командував 119-м парашутно-десантним полком, який під його керівництвом розформували^[8]^[9].

Із 2006 року^[5] до липня 2007 року служив начальником штабу 106-ї повітряно-десантної дивізії в Тулі^[10].

2 липня 2007 року призначений командиром 31-ї окремої десантно-штурмової бригади^[10], де служив до 2008 року. У серпні 2008 року батальйонна тактична група 31-ї бригади воювала в Південній Осетії^[11].

2010 року закінчив військову академію Генерального штабу РФ^[4].

2011—2013 року служив начальником відділу бойової підготовки Повітрянодесантних війск РФ (ПДВ РФ)^[5]^[12].

У серпні 2013 року призначений командувачем 98-ї повітрянодесантної дивізії РФ^[5], частини якої в серпні 2014 року вступили в бої під Іловайськом^[4].

Військове звання генерал-майор присвоєно указом президента РФ від 21.02.2015 № 91^[13]^[4].

Наприкінці 2015 року залишив посаду командира 98-ї дивізії^[14].

2016 року був заступником командувача Центру територіальних військ ПдВО РФ, що керував діями 1-го та 2-го армійських корпусів на Донбасі^[15].

2018 року — заступник командуючого 2-ї гвардійської загальновійськової армії РФ^[16].

У 2019—2023 роках був заступником командувача ПДВ РФ із бойової підготовки.^[17]

Нагороди

Станом на 2013 був нагороджений орденами Мужності, «За військові заслуги», Пошани, «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР», медалями^[5].

Після початку збройної агресії проти України російських військових стали нагороджувати таємно, однак колекціонери нагород відзначили, що у 2019—2020 роках Волик з'являвся на урочистостях з орденами Жукова і Суворова^[18]^[19]^[20].