Бехіч Еркін

Бехіч Еркін тур. Behiç Erkin
Ім'я при народженні:	тур. Mehmet Behiç
Народження:	1876[1][2] Константинополь, Османська імперія
Смерть:	1961[1][2] Стамбул, Туреччина
Поховання:	Ескішегір
Країна:	Туреччина
Релігія:	іслам
Освіта:	Турецька військова академія і Османський військовий коледж^d
Партія:	Республіканська народна партія
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Мегмед Бехіч Еркін^[3] (тур. Mehmet Behiç Erkin; 5 квітня 1876(1876квітня05), Стамбул, Османська імперія — 11 листопада 1961^[4][5], Стамбул, Туреччина) — турецький кадровий офіцер, перший директор (1920—1926) Турецької залізниці, державний діяч і дипломат. Був міністром громадських робіт у 1926—1928 роках, і заступником протягом трьох термінів. У 1928—1939 роках був послом Туреччини в Будапешті, а в період з серпня 1939 по серпень 1943 року — у Парижі та Віші.

Хоча стверджується, що Еркін врятував 20 000 євреїв під час Голокосту, ці заяви є необґрунтованими. У фільмі «Турецький паспорт» критикуються «спроби відбілити винуватця геноциду вірмен, зобразивши його рятівником під час Голокосту»^[6][7].

Ранні роки

Народився 1876 року в Стамбулі, Османська імперія в сім'ї Джеміля Бея і Надіре Ганім. Виховувався тіткою Сайде Ганім та її чоловіком Гідаєтом-пашою^[8]. 1901 року закінчив військову академію^[8]. У лютому 1902 року одружився з Бехіє Ганім. У шлюбі народилася донька Решиде (1902) і двоє синів Неджит (1903) і Веджих (1904)^[9].

Кар'єра

Бехіч Еркін у 1920-х роках.

Під час відрядження у Солоніки познайомився з Мустафою Кемалем Ататюрком з яким товаришував протягом решти життя^[10][8]. Мустафа Кемаль Ататюрк і полковник Бехіч Бей (Еркін) відіграли вирішальну роль в успіху Дарданелльській операції, у якій брали участь як командувачі у період Першої світової війни. Еркін заслужив високу репутацію й отримав військову нагороду німецький Залізний Хрест 1 класу, яка стала у пригоді, коли йому потрібно було справити враження на німців під час окупації. Відіграв провідну роль у Турецькій війні за незалежність. Взяв прізвище «Еркін» після ухвалення закону про прізвища. Воно означає «вільна людина».

Під час геноциду вірмен допоміг організувати депортацію вірменських залізничників^[6].

У Франції

1939 року тодішній президент Ісмет Іненю запропонував посаду посла у Франції або Німеччині. Він обрав Францію.

Згідно з переписом, проведеним французькою владою під керівництвом німецької армії восени 1940 року, 3381 із 113 467 євреїв старше 15 років, які проживали в Парижі та мали французьке громадянство, були турецького походження. Загальна чисельність турецьких євреїв оцінювалася в п'ять тисяч осіб, з врахуванням осіб до 15 років. Вчені підрахували перебування приблизно десяти тисяч євреїв турецького походження у Франції у той час^[11].

Еркін отримав наказ не репатріювати велику кількість турецьких євреїв на їхню батьківщину, і, за словами історика Марка Девіда Беєра, «зіграв роль у перешкоджанні переважній більшості турецьких євреїв у нацистській Європі знайти безпечне місце»^[6]. Існує одна підтверджена інформація про турецького дипломата, який пропонував посвідчення особи нетурецьким євреям з гуманітарних міркувань. Еркін повідомив про цю «неналежну поведінку» в МЗС Туреччини^[6].

У серпні 1943 року пішов у відставку та повернувся до Стамбула. 1958 року закінчив мемуари (видані 2010 року). Помер 11 листопада 1961 року. За його бажанням, похований у дворі біля колійного посту на станції Енверіє в Ескішехірі, де він почав свою кар'єру чотири десятиліття тому. 2022 року на його честь названо нове депо метро в Умраніє, Стамбул^[12].

В літературі

Могила Еркіна

1958 року завершив 900-сторінкові мемуари, які вийшли друком 2010 року завдяки Турецькому історичному товариству. Його онук використав мемуари як основу для власного дослідження життя свого діда^[13]. У 2007 році Емір Ківірджик, онук Еркіна, опублікував розповідь «Посол» про перебування Еркіна у Франції^[14]. Історик Марк Баєр описує книгу як агіографію^[6].

Зусилля Еркіна щодо порятунку турецьких євреїв були сильно перебільшені. Історик Корінна Ґутштадт виявила, що кількість врятованих євреїв становила лише 114, а не тисячі, як стверджували інші біографії. Крім того, згідно з тією ж статтею, кількість євреїв, яких німецька влада ідентифікувала як можливих громадян Туреччини, становила 3036, тож кількість людей, яких врятував Еркін, очевидно складає невелику частину від загальної кількості^[15][6].

Праведник народів світу

У квітні 2007 року ізраїльська асоціація євреїв з Туреччини подала заявку на включення Еркіна до числа праведників народів світу^[16]. Заявники, в основному ізраїльтяни з Туреччини, розшукують свідків, які б допомогли задокументувати участь Еркіна у порятунку^[17].

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #136055281 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. TBMM Albümü 1. Cilt (1920-1950) (PDF).
4. Finkel, Caroline (2005). Osman's Dream. Basic Books. с. 57. The city's Byzantine name, rendered in Turkish as Konstantiniyye... Istanbul was only adopted as the city's official name in 1930.
5. 04.HÜKÜMET ÜYELERİ.
6. Baer, Marc D. (2020). Sultanic Saviors and Tolerant Turks: Writing Ottoman Jewish History, Denying the Armenian Genocide. Indiana University Press. с. 203—205. ISBN 978-0-253-04542-3.
7. Üngör, Uğur Ümit. Üngör on Burak Arliel, 'The Turkish Passport'. H-Net. Процитовано 25 грудня 2020.
8. Dilaver Dinç, Behiç Erkin ve Demiryollarının Kuruluşu, Ankara Üniversitesi Türk İnkılap Tarihi Enstitüsü Yüksek Lisans Tezi, Ankara 2009" (PDF). web.archive.org. Процитовано 30 листопада 2024.
9. Fulya Çelik, Emir Kıvırcık'ın "Büyükelçi" ve Elie Wiesel'in "Gece" adlı eserlerine yansıyan antisemitik ögeler: bir imgebilim çalışması, Eskişehir Osmangazi Üniversitesi Sosyal Bilimler Enstitüsü Yüksek Lisans Tezi, Eskişehir, 2014 (PDF). [Архівовано 2015-02-20 у Wayback Machine.]
10. Mango, Andrew (2002). Atatürk: The Biography of the Founder of Modern Turkey. The Overlook Press. ISBN 1-58567-334-X.
11. Adler, Jacques (1987). The Jews of Paris and the Final Solution. Oxford University Press. ISBN 0-19-504306-5.
12. İBB, DEMİRYOLLARININ ÖNCÜSÜ BEHİÇ ERKİN'İN ADINI YAŞATTI. İstanbul Büyükşehir Belediyesi. Процитовано 24 Kasım 2022. [Архівовано 2022-11-24 у Wayback Machine.]
13. Emin Çölaşan (16 лютого 2007). Bir ibret belgesi [An exemplary document]. Hürriyet (тур.).
14. ÇÖLAŞAN, Emin (16 лютого 2007). Bir ibret belgesi. www.hurriyet.com.tr (тур.). Процитовано 30 листопада 2024.
15. Ayşe Hür, Taraf (16 грудня 2007). 'Türk Schindleri' efsaneleri [Legend of the turk Schindler] (тур.). Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 14 серпня 2014. [Архівовано 2014-08-14 у Wayback Machine.]
16. L'ambassadeur de Turquie durant la Guerre postule à titre posthume au titre de Juste parmi les Nations [The Ambassador of Turkey during the War is proposed for a posthumous title of the Righteous among the Nations]. Israel Valley Site Officiel de la Chambre de Commerce France Israël (фр.). 4 квітня 2007. Архів оригіналу за 13 липня 2011. Процитовано 27 грудня 2007. [Архівовано 2011-07-13 у Wayback Machine.]
17. İsrailli Türkler kurtarıcıları için tanık arıyorlar [The Turks of Israel seek witnesses for their savior]. Haber 7 (тур.). 12 серпня 2008. Архів оригіналу за 7 березня 2011. [Архівовано 2011-03-07 у Wayback Machine.]

Посилання