Календар ацтеків складався з двох циклів: шиуповаллі (науатльxiuhpohualli, що означає «рахунок років», відповідає хаабу в мая) і ритуального 260-денного тональповаллі (науатльtonalpohualli, що означає «рахунок днів» або «рахунок доль», відповідає цолькіну в мая). Шиуповаллі і тональповаллі збігалися кожні 52 роки, утворюючи так званий «вік», що називався «Новим Вогнем». Ацтеки вірили, що наприкінці кожного такого 52-річного циклу світу загрожує небезпека бути знищеним, тож початок нового відзначали особливими урочистостями. Сто «віків», у свою чергу, складали 5200-річну еру, називану «Сонцем»[1].
Свято Атлькауало було особливо радісним, оскільки наставало після мертвих днів немонтемі. Атлькауало знаменувало початок сезону посухи, тому місяць був часом шанування божеств, які керували водою і дарували дощ.
Під час атлькауало люди прикрашали місто прапорами і ставили їх у храмових кварталах та дворах будинків. Традиції шанування Тлалока цього місяця включали принесення в жертву дітей. Жертвопринесення у цей час відбувалися не лише у храмах, а й у горах (наприклад, на горі Тлалока), оскільки ацтеки вважали, що дощ народжують саме гори. Під час свята також виголошували молитви Чальчіутлікуе, богині прісної води, озер, морів і річок, і Кетцалькоатлю в його втіленні бога вітру Еекатля, чиє дихання жене по небу сонце і підмітає дороги Тлалока[3].
Примітки
↑Aztec Calendar. www.azteccalendar.com. Архів оригіналу за 3 березня 2023. Процитовано 1 березня 2023.
↑В деяких описах календаря ацтеків говориться, що він також включав високосний рік, який давав змогу календарному циклу залишатися з року в рік відповідним тим самим аграрним циклам. Однак в інших описах говориться, що високосний рік не був відомий ацтекам, і що співвідношення місяців та астрономічного року згодом змінювалося.
