Аерофотознімок. Добре видно рів з водою 190 метрів завширшкиПрангХрам Ангкор-Ват є національною гордістю і зображається на прапорі Камбоджі з 1863 р.
Ангко́р-Ват (кхмер.អង្គរវត្ត місто-храм) — спочатку індуїстський, потім буддійський храмовий комплекс 12 століття у Камбоджі. Ангкор-Ват є найбільшою культовою спорудою та однією з найважливіших археологічних пам'яток світу. Побудований за часів короляСур'явармана II (роки правління — 1113—1145/1150).
Загальний опис
Ангкор-Ват розташований за 5,5 км на північ від сучасного міста Сієм Ріп, столиці однойменної провінції Камбоджі, бувши храмовим комплексом який було споруджено в районі стародавньої столиці держави кхмерів — міста Ангкор. Ангкор займає площу 200 км². Нещодавно проведені дослідження свідчать, що його площа могла складати близько 3 000 км², а кількість мешканців досягала півмільйона, тим самим роблячи його найбільшим людським поселенням доіндустріальної епохи.
Спочатку присвячений богові Вішну, з точки зору архітектури об'єднує типологію індуїстського храму-гори, що представляє міфічну гору Меру — житло богів — і типологію галерей, властивих архітектурі пізніших періодів. Храм складається з трьох концентричних прямокутних будівель, висота яких збільшується у напрямі до центру, по периметру оточених ровом з водою, довжина якого становить 3,6 км, а ширина — 190 м. Внутрішня будова містить п'ять башт у формі лотоса; центральна башта підіймається на 42 м над святилищем, загальна ж її висота від поверхні землі досягає 65 м. У XV столітті перестав використовуватися і його було закинуто.
Ангкор-Ват є національною гордістю і зображається на прапорі Камбоджі з 1863 р.
Історія
Комплекс був виявлений у січні 1860 року[2] французьким мандрівником Анрі Муо. У 1970-ті роки деякі споруди та скульптури комплексу постраждали від актів вандалізму з боку солдатів Пол Пота. У 1992 році разом з іншими спорудами міста Ангкор був узятий під егіду ЮНЕСКО. Сьогодні є однією з головних туристичних визначних пам'яток Камбоджі.
Храм побудовано у т. зв. ангкоріанському стилі, що являє собою зрілий і витончений етап розвитку кхмерської архітектури, й разом з тим містить одночасно виразні риси впливу індуїстської.
Кхмерські храми не були місцем зібрання вірян, а служили помешканням чи місцем перебування для божеств, і до їхніх центральних споруд мали доступ лише представники релігійної й політичної верхівки держави. Ангкор-Ват вирізняється тим, що мав і інше призначення — служити царським мавзолеєм.
Споруда являє собою прямокутник 1 500 x 1 300 м і займає площу близько 200 га, включаючи навколишній рів 190 м завширшки. Комплекс можна поділити на зони: великий зовнішній двір, по периметру огороджений стіною, та центральна платформа, на якій зведено ансамбль з трьох концентричних споруд — власне храм.
Зовнішній двір
Зовнішній двір оточений ровом і має виміри 1,025×800 м та площу 82 га. Рів, загальна довжина периметра якого становить 5,5 км, обкладено рядами каміння. На західній та східній сторонах через рів перекинуто мости шириною 12 м і 140 м, для входу у храм та виходу з нього, оздоблені балюстрадою характерної форми змій Нага.
Двір огороджений стіною з латериту, 5 м заввишки, на якій знаходиться галерея з колонами, довжина якої становить 235 м.
З тієї причини, що храм було призначено для поховання царів, або ж через присвячення його богові Вішну (який уособлював східну чверть Всесвіту), Ангкор-Ват, на відміну від інших храмів, орієнтовано на схід.
Центральний храм
Оздоблення
Ангкор-Ват, присвячений богові Вішну — найбільша культова споруда у світі. В його вишуканому за композицією архітектурному об'ємі поєднано храм, палац і фортецю. Храм являє собою складну трирівневу конструкцію з безліччю сходів і переходів на яких розташовані галереї і 5 багатоярусних башт — одна в центрі та чотири по краях, оздоблених безліччю орнаментів і скульптур. Центральна башта підноситься над землею на 65 метрів і символізує міфічну гору Меру, яка є центром всього світу. Сюжети скульптур легендарні, здебільшого запозичені з індійськогоепосу («Рамаяна» і «Махабхарата»), інші розповідають про ключові моменти кхмерської історії. Висота барельєфів доходить до 2 м, а їх загальна довжина близько 1 км.
Особливості конструкції
Модель Ангкор-Ват
Зовнішню стіну збудовано з латериту, ряд джерел також вказують на використання в окремих випадках лімоніту; сам храм майже повністю побудовано з пісковику. Попри те, що вага блоків, використаних при побудові, сягала 4-х тонн, їх каналами транспортували з кар'єрів, розташованих на відстані 40 км на північний захід від храму. Підраховано, що об'єм використаного каміння (5 млн тонн) майже рівний витраченому на будівництво піраміди Хефрена у Гізі, де були залучені тисячі робітників. За оцінками сучасних інженерів, сьогодні на спорудження храму Ангкор-Ват знадобилося б 300 років, тоді як насправді храм був побудований менш ніж за 40.
Для того, аби куски пісковику можна було ідеально підігнати один до одного, їх обробляли настільки старанно, що це дозволило майже не використовувати жодних будівельних розчинів.
Сьогодні
Відео Фонду світових пам'ятників щодо збереження Ангкор-Вату
Реставраційні роботи проводилися з 1986 по 1992 рік Археологічним управлінням Індії[3]. З 1990-х збільшився потік туристів. Храм став частиною комплексу Світової спадщини, який частково надав фінансування й заохотив уряд Камбоджі до захисту пам'ятки[4]. У Німеччині існує проєкт збереження аспар, який працює над тим, щоб захистити девати та інші барельєфи храму від пошкоджень. За його оцінками приблизно 20 % деват у дуже поганому стані в основному через природну ерозію, але частково через невдалі попередні спроби реставрації[5]. Серед інших робіт — відбудова секцій, що завалилися й запобігання нових завалів: наприклад з 2002 року фасад верхнього поверху західного крила взяли в риштування[6]. 2005 року японська група завершила реставрацію бібліотеки в північній зовнішній частині[7]. Світовий фонд пам'ятників[en] почав консерваційні роботи 2008 року після кількох років досліджень. Завдяки його зусиллям був відновлений традиційний кхмерський дах. Вивезли також цемент, який встановили при попередніх спробах реставрації, і з якого під барельєфи просочувалися солі, внаслідок чого вирізьблені поверхні зазнавали пошкоджень і втрачали колір. Основний етап роботи завершився 2012 року, на 2013 рік заплановано встановлення хрестоцвітів на даху.
Література
Michael Freeman, Claude Jacques: Ancient Angkor. Asia Books-River Books, Bangkok 1999, ISBN 974-8225-27-5.
Vittorio Roveda: Khmer Mythology. 3. Auflage. River Books, Bangkok 2000, ISBN 974-8225-37-2.
↑Infrastructures in Angkor Park. Yashodhara no. 6: January – June 2002. APSARA Authority. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 25 квітня 2008.
