1831 року, разом із Бомоном, отримав відрядження до Сполучених Штатів для вивчення там пенітенціарної системи. Подорож тривала близько року і після повернення Токвіль видав книгу «Демократія в Америці». Книга стала чи не головним напрацюванням вченого. Робота витримала кілька видань і була перекладена практично всіма європейськими мовами.
1835 року одружився з англійкою Мері Мотлі. Дітей не було. 1837 року висунув свою кандидатуру в депутати, але зазнав невдачі. Проте 1839 року все-таки був обраний, однак у палаті не посів провідного місця. Головним чином працював у комісіях та рідко з'являвся біля трибуни. Голосував, як правило, з конституційною лівою партією проти міністерства Гізо, але, по суті, не належав до жодної партії.
22 липня 1839 року Токвіль як доповідач комітету з рабовласництва виступив за негайне звільнення рабів у всіх французьких колоніальних володіннях. Доповідь опублікована брошурою Товариством за скасування рабства.
23 грудня 1841 року обраний академіком. У 1849 році був обраний до законодавчих зборів і згодом став міністром закордонних справ у кабінеті Барро. На цій посаді намагався підтримати французький вплив в Італії, не обмежуючи незалежність папи, і домогтися для папської області необхідних внутрішніх реформ. 1850 року уряд Барро пішов у відставку.
У парламенті Токвіль продовжив боротися з політикою президента і у 1851 році виступив із доповіддю про перегляд конституції, однак перегляд так і не відбувся. Брав участь в останній спробі чинити опір у мерії Х округу і був ув'язнений у Венсенській в'язниці, але швидко вийшов на свободу. Відірваний від політично діяльності, він віддається вивченню Великої Французької революції. Після кількох років архівних занять у різних містах Франції і навіть Німеччини він видав у 1856 році 1-й том «Старий порядок і революція». Він задумав видати тритомну працю, але смерть обірвала його задуми.
З березня 1850 року хворів на туберкульоз. Помер 16 квітня 1859 року в Каннах. Похований у Токвілі в Нормандії.[8]
Вплив
Твори де Токвіля вплинули на Фрідріха Гаєка при написанні книги "Шлях до рабства". В ній він цитує де Токвіля "Де Токвіль як ніхто інший розумів, що демократія як суто індивідуалістичний інститут перебувала в стані непримиренного конфлікту із соціалізмом. Як він зазначав у 1848 році, "демократія розширює сферу свободи індивіда, тоді як соціалізм її обмежує. Демократія стверджує цінність кожної людини, а соціалізм перетворює кожного на просте знаряддя, лише на цифру. Демократія і соціалізм не мають нічого спільного, крім одного: рівність. Але зверніть увагу на різницю: демократія веде до рівності у свободі, а соціалізм — до рівності в покорі й неволі " (С.33)[9]
О. Мироненко. Токвіль Алексіс Шарль Генріх Моріс Клерель // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.714 ISBN 978-966-611-818-2
.jpg)
