Опис якутської худоби трапляється у книзі польського етнографа В. Серошевського «Якути», виданій 1896 року.
З 1920-х років, з впровадженням колгоспів і заведенням в них худоби продуктивніших порід — костромської, холмогорської і сементальської, якутська порода почала зникати. У 1950-х роках залишалося зовсім не багато голів худоби якутської породи, всі — у далеких північних районах.[1]
У 1989 році в СРСР налічувалося 653 голови якутської худоби, вона характеризувалася як така, що зникає. Це становило 0,3 % від всієї великої рогатої худоби тодішньої Якутської АРСР.[2]
Колгоспи, де розводили завезену з інших регіонів худобу, не були рентабельними і після економічних перетворень початку 1990-х років і з розпуском колгоспів, зріс інтерес до утримання худоби якутської породи у домашніх господарствах.[1]
Опис
Бик якутської породи.
Масть тварин чорна, червона або чорно-ряба. Тіло вкрите густою шерстю. Тварини низькорослі, зріст бугаїв — 115—127 см, корів — 110—112 см. Вага бугаїв — 500—600 кг, корів — 350—400 кг. Середньорічний надій молока становить 1000 кг, жирністю 5,03 %. Корови 3 місяці на рік випасаються на пасовищах, інші 9 місяців на рік годуються сіном.[1]
Поширення
Станом на 2016 рік кількість якутської худоби оцінювалася у приблизно 1200 голів. Біля 74 % всієї худоби утримувалося у трьох селах Евено-Бетантайського улусуРеспубліки СахаРФ, розташованих на 150 км північніше північного полярного кола. Крім того в цей час було одне стадо якутської худоби на державній фермі.[1]
