У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Яковлєв.
Яковлєв Василь Васильович (рос. Яковлев, Василий Васильевич 13 серпня 1925 — 30 липня 1960) — єфрейтор Робітничо-Селянської Червоної Армії, учасник Великої Вітчизняної війни. Герой Радянського Союзу (1945).
Біографія
Яковлєв Василь Васильович Народився 13 серпня 1925 року в селі Сермакса (нині — Туригіно, Лодейнопольського району, Ленінградської області) в сім'ї службовців. Закінчив 9 класів середньої школи. З 1941 року жив у Молотовській області (нині Пермський край), працював у колгоспі Південно-Осокинського району (нині Пермський район).[1].
У грудні 1941 року (за іншими даними — в грудні або жовтні 1942 року[1]) призваний в робітничо-селянську Червону Армію Південно-Осокинським райвійськкоматом Молотовської області.[1]
На фронтах Великої Вітчизняної війни з серпня 1943 року, воював на Північно-Кавказькому фронті, Кримському півострові і 1-му Білоруському фронті. До осені 1944 року єфрейтор Яковлєв — автоматник 696-го стрілецького полку 383-ї Стрілецької Дивізії.[1] Був поранений, 1 листопада 1944 року За мужність, проявлену в боях на території України, нагороджений медаллю «За відвагу».
Проявив себе в бою при форсуванні Одера в районі німецького міста Фюрстенберг 5 лютого 1945 року. За сигналом Яковлєв першим кинувся по льоду через річку і під сильним вогнем противника, провалюючись під лід, першим досяг західного берега річки. Увірвавшись в розташування німецьких сил, гранатами він знищив розрахунок кулемета противника і тим самим дав можливість успішно переправитися іншим бійцям. Закріпившись на плацдармі і розширюючи його, зумів відбити 3 контратаки, знищивши при цьому до 10 солдатів противника. Потрапивши в оточення, гранатами і вогнем автомата знищив до 10 гітлерівців. Своїми діями Яковлєв забезпечив поставленої командуванням бойового завдання.[1]
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство» єфрейтору Яковлєву було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.[1]
31 березня 1945 Яковлєв був важко поранений в голову, після чого на фронт більше не повернувся.[1] У 1948 році звільнений у запас.
Після повернення додому вступив до Лодейнопольський механічний технікум залізничного транспорту Кіровської залізниці (нині — Петрозаводський коледж залізничного транспорту Петербурзького державного університету шляхів сполучення), в 1953 році закінчив його з відзнакою; в цьому ж році вступив в КПРС. Працював механіком у локомотивному депо станції Волховбуд Жовтневої залізниці, потім перейшов у зварювальний цех. Останнім часом працював інженером з підготовки кадрів.[1]
Жив у місті Волхов. Помер 30 липня 1960 року. Похований на Новооктябрському кладовищі Волхова.[1]
Нагороди
Пам'ять
- На колишній будівлі технікуму, в якому навчався Яковлєв, В пам'ять про нього встановлена меморіальна дошка.[1]
- 7 травня 2010 року на могилі Яковлєва на Новооктябрському кладовищі Волхова був встановлений новий надгробний пам'ятник.[1]
Примітки
Література
Посилання
