Дебютувала у 1893 році в Ревелі (Товариство Н. С. Васильєвої). У 1893 році була запрошена в московський Театр Корша, де грала в 1893—1895 рр. Особливу увагу звернула на себе виконанням ролей Маргарити Готьє («Дама з камеліями» А. Дюма-сина), Аліси («Боротьба за щастя» Софії Ковалевської), Ольги Ранцеві («Чад життя» Болеслава Маркевича) і особливо в «M-me Sans Gêne» В. Сарду. У 1895 році була запрошена Олексієм Суворіним в петербурзький театр Літературно-художнього гуртка (згодом Театр Літературно-мистецького товариства), де особливий успіх мала в ролях «Принцеси Мрії» і «Заза».
26 липня 1896 року в Санкт-Петербурзі одружилася з письменником князем Володимиром Барятинським. У 1900 році, розійшовшись у поглядах з дирекцією на репертуар (з приводу антисемітської п'єси «Контрабандисти» Віктора Крилова), вийшла зі складу трупи. У 1901 році відкрила в Петербурзі «Новий театр», різноманітний репертуар якого включав і п'єси М. Горького, А. П. Чехова, Л. М. Толстого, Х. Ібсена. Багато йшли в театрі п'єси чоловіка Яворської. У 1907—1918 роках Яворська їздила з гастролями — Лондон, Париж. У 1915 року невдало намагалася відновити роботу свого театру в Петербурзі. У 1916 році її шлюб з Барятинським був розірваний Святійшим Синодом з забороною їй вступати в шлюб протягом певного часу. Колишня княгиня подала скаргу Миколі II, а при Тимчасовому уряді домоглася порушення слідства проти колишнього обер-прокурора Синоду Миколи Раєва (чим воно завершилося невідомо)[2].
У 1918 виїхала за кордон, жила в Лондоні. У 1920 році одружилася з Фредеріком Джоном Поллоком, 4-м баронетом Гаттоном.
Лідія Яворська публікувала статті, з питань як загальних, так і спеціальних (театр, живопис), в «Киянині», «Син батьківщини», «Північному кур'єрі», «Новинах», «Всесвітньому віснику».
