Дитинство провів у містечку Неґловиці поблизу Ясло, де його батько, інженер-хімік, працював на нафтозаводі[3][1]. Його двоюрідний брат, Юзеф Шраєр, був математиком.[4]
Після повернення до Дрогобича восени 1932 року вступив до гімназії ім. Генріка Сенкевича, потім продовжив навчання у гімназії ім. Владислава Ягайло, де його вчителем малювання та праці був Бруно Шульц[1].
Ще до війни, в 16-річному віці Альфред почав виступати в рідному місті у Зігфріда Бінштока, автора популярних польських танго, співав у польських естрадних джаз-бандах та театрах-кабарі[3].
У роки Катастрофи єврейства загинула вся родина Шраєра: батько, бабуся та брат — у газовій камері, мати та діда розстріляли[2] . Сам він пройшов через пекло концтаборів у Плашуві, Гросс-Розені та Бухенвальді[1]. У Таусі, неподалік Лейпцига, Альфред працював на заводі, що випускає фаустпатрони. Врятувався дивом, відокремившись під час «маршу смерті» від колони ув'язнених[2].
У 2007 році був названий найяскравішою зіркою фестивалю у Львові «Музичний лев»[3].
Все своє життя Альфред Шраєр зберігав пам'ять про Бруно Шульца, пропагував спадщину цього художника та письменника. Його спогади були використані в багатьох публікаціях та фільмах[5].
Незадовго до смерті переїхав до Варшави. Помер 2015 року у Варшаві. Похований у рідному місті поряд із дружиною Людмилою[2]
Родина
Дочка Ліліана та син Ігор емігрували до Німеччини[6].
Ушанування пам'яті
У 2011 році, ще за життя музиканта, у Відні відбулася презентація документальної стрічки австрійського режисера Пауля Росді «Останній єврей з Дрогобича» (Paul Rosdy, «Der lezte Jude aus Drohobych»)[6] .